Релігійні організації як суб’єкти цивільного права

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Миністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Національний університет «Юридична академія України»

Ім. Ярослава Мудрого

Кримський юридичний інститут

Кафедра цивільно-правових та господарсько-правових дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

за дисципліною: «Цивільне право України»

тема: «Релігійні організації як суб'єкти цивільного права»

Виконав:

ст. III курсу, 33гр. ДФН

Федоренко М.О.

Науковий керівник:

канд. юр. наук Грейдін О. І.

Сімферополь, 2012 р.

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика релігійних організацій як суб'єктів цивільного права в Україні

2. Поняття й ознаки релігійної організації як юридичної особи

3 Порядок реєстрації релігійних об'єднань

4. Основні права релігійних організацій

5. Право власності релігійних організацій

Висновки

Література

Вступ

Релігійні організації в значній мірі визначають загальну внутрішньополітичну, ідеологічну та етичну ситуацію у суспільстві.

Так, релігійні духовні цінності, складовою частиною, увійшли в західну та східну цивілізації, впливають на громадську свідомість і державну політику. У багатьох країнах партійні і політичні програми, що не враховують постулатів державної релігії, у тому числі в галузі соціального забезпечення, успадкування і розділу майна, відносин бідних і багатих, просто неможливі. Релігійні організації мають вплив на політичні і соціально-економічні погляди величезних мас населення, на їхнє ставлення до ідей, політичним лідерам. Вони можуть викликати масові виступи на підтримку або проти державної економічної політики.

Сучасний релігійний світ нашої країни дуже неоднорідний, протеворечив, многопланов. Сьогодні велика кількість релігійних організацій, що відрізняються один від одного не тільки віровченням, походженням, історією, кількістю послідовників і роллю в етнокультурному розвитку України, але й особливостями їх соціальної структури, становищем в соціумі та набором соціальних цілей. Весь спектр моральних, правових, політичних проблем сучасної України, характерний для діяльності релігійних рухів. Релігійні організації бувають ініціаторами найцінніших моральних, екологічних починань, прагнуть зробити наш світ морально чистіше і справді гуманним.

Разом з тим відомі і абсолютно інші напрямки діяльності релігійних організацій, пов’язані з деякою конфронтацією по відношенню до прийнятих в суспільстві порядкам. Деякі служителів культу і групи віруючих сприймають свободу совісті як нічим не регламентовану діяльність, як право відкидати будь-які юридичні норми, не дотримуватися законів. Релігійна ідеологія була взята на озброєння поруч суспільно-політичних партій і рухів. Тому виникає необхідність державного регулювання релігійної діяльності, яка на перший погляд є особистою справою кожного.

Сучасну конфесійну ситуацію в Україні характеризують такі особливості: історична традиція толерантності, характерна для українського народу ще з давніх давен, тісний зв’язок релігійних організацій, етноконфесійних груп з культурно-просвітницькими об'єднаннями, які ставлять своєю метою національні, релігійні та культурне відродження своєї етнічної групи, досить тісні міжконфесійні відносини, про що свідчить значна кількість загально конфесійних організацій.

Для визначення цивільно-правового статусу релігійних організацій необхідно провести аналіз історического розвитку законодавства про свободу віросповідання, аналіз чинного законодавства та визначення основних проблем сучасності в області взаємини держави і релігії.

Актуальність теми дослідження обумовлена теоретичною та практичною значимістю проблемних питань, пов’язаних з передумовами виникнення й характерними особливостями відносин релігійних громад з державою та іншими суспільними установами в сучасній Україні. Ця тема актуальна у всі часи, тому що релігійна ситуація змінюється з такою періодичністю як і громадська ідеологія й мода.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, виникнення й етапи розвитку релігійних організацій на території України, а так само — їх правовий стан на сьогодні.

Метою та завданням цієї курсової роботи є розгляд цивільно-правового статусу релігійних організацій як юридичних осіб. Визначення прав та обов’язків релігійних організацій є необхідною частиною державного регулювання для забезпечення порядку в державі, запобігання діяльності релігійних організацій, які можуть нашкодити суспільству. Цивільне право як жодна інша галузь права відповідає потребам в регулюванні такого делікатного питання як віросповідання: норми цивільного права, в основному, диспозитивні, що дає широку свободу громадянам у питанні вибору релігії, але є і частина імперативних, направлених на обмеження волі, а на захист особистості і суспільства.

Метод дослідження: в цієї роботі були використані різні загальні і спеціальні підходи, за допомогою яких ми спробуємо вивчити наукові проблеми — історичний метод, порівняльного аналізу, системного аналізу, формально-логічний метод. З числа спеціальних юридичних методів дослідження використані формально-юридичний метод та метод порівняльного правознавства.

Проблемою займалися вітчизняні та зарубіжні вчені і публіцисти: С. А. Авакьян, І.П. Зуєв, Л. А. Баширов, В.М. Савельєв, П. Б. Струве, В. Г. Фуров та інші.

1. Загальна характеристика релігійних організацій як суб'єктів цивільного права в Україні

релігійна організація цивільний право

Сучасна модель державно-релігійних відносин враховує як міжнародні акти у галузі прав людини, практику інших країн, так і історичний досвід, традиції народу України. За останні роки були прийняті: нова Конституція і Закон «Про свободу совісті та релігійні організації», зміни і доповнення до нього, закони про освіту, про національні меншини, про правове становище іноземних громадян та осіб без громадянства, ряд норм цивільного законодавства, Кримінального кодексу та інші. Все це разом є широкою правову базою, що забезпечує свободу совісті та віросповідань кожному громадянину.

Після розпаду СРСР у 1990-е роки, сталася не тільки демократизація суспільного ладу, зміни в суспільному й політичному погляді громадян на державу, але і радикальні зміни у ставленні до релігії. Але розвивати суспільні відносини у зв’язку із здійсненням релігійних прав було дуже важко. Тому Конституція 1996 року, повинна була, в числі інших прав та свобод громадян, приділити увагу й цьому питанню.

На сучасному етапі, Конституція і Законодавство України відповідають міжнародним стандартам у питаннях релігійних свобод. Однак, насправді, у зв’язку з культурними, політичними та економічними реаліями життя в сучасній Україні, тут постійно виникають правові колізії й багато інших проблем, які викликають чимало питань.

Основним є принцип відокремлення церкви від держави. Держава не покладає на релігійні організації виконання будь-яких державних функцій, не втручається в їх діяльність, якщо вона не суперечить закону. Релігійним організаціям надано право брати участь у суспільному житті, використовувати засоби масової інформації, засновувати свої засоби масової інформації, включаючи радіо і телебачення.

До числа найважливіших відноситься положення про взаємини школи та церкви. Державна система освіти, згідно з законодавством, має світський характер і не переслідує мети формування того або іншого ставлення до релігії. Доступність освіти для громадян не залежить від їхнього відношення до релігії. Релігійним організаціям надано право вільно навчати релігії дітей і дорослих, відкривати навчальні заклади для підготовки своїх кадрів.

Громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються тими ж правами і пільгами, що і учні державних навчальних закладів. Конституції закріплено рівність всіх релігій і віросповідань перед законом. Релігійні організації наділені правом юридичної особи. Вони стали суб'єктами цивільних правовідносин, що дозволило їм значно розширити діапазон своєї діяльності, в тому числі займатися виробничої, господарської, благодійної, культурно-просвітницької діяльністю.

Законодавство України закріплює право на вільне створення релігійних об'єднань, а, також, право релігійних громад та їх релігійних центрів засновувати і містити вільно доступні місця богослужінь або зборів: організовуватися у відповідності зі своєю власною ієрархічної та інституційної структурою; вибирати, призначати і замінювати свій персонал згідно зі своїми звичаями, а також будь-яким вільно досягнутим домовленостям між ними і державою; отримувати добровільні фінансові та інші пожертвування, не обкладаються податками.

Конституція, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» надають право кожній людині самостійно визначати своє ставлення до релігії, сповідувати релігію як одноособово, так і разом з іншими, або не сповідувати її, виражати і поширювати переконання, пов’язані з ставленням до релігії. Батьки або особи, які їх замінюють, має право виховувати дітей у відповідності зі своїм ставленням до релігії. Закріплено рівність усіх громадян перед законом, незалежно від того, сповідують вони релігію чи ні.

На релігійні організації поширюється трудове законодавство та законодавство про соціальний захист. Вони наділені правом власності на своє майно. Їх власність охороняється законом. Згідно з законом релігійна організація може припинити свою діяльність за власним рішенням, а в разі порушення Конституції, законів — рішення приймається судом.

Законодавство України визначає, що здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров’я і моралі, а також
прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають
міжнародним зобов’язанням України.

Законодавство про статус релігії та релігійних організацій є сукупністю державно-правових актів, які визначають положення релігії в Україні, взаємини між державою та церквою, фіксують права й обов’язки віруючих, регулюють широкий комплекс суспільних відносин у сфері свободи совісті та віросповідання.

Історія сучасного українського законодавства про свободу релігії та релігійних організаціях налічує трохи більше двадцяти років. Його основи були закладені Верховною Радою України, яка прийняла 23 квітня 1991 р. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації». Цей Закон вже має декілька редакцій, остання з яких — 15 січня 2009 року, що внесли досить суперечливі новели в законодавство.

Розвиток суспільства і держави ставило перед людиною не тільки матеріальні, але й соціальні цілі. Все це сприяло появі утворень некомерційного характеру — різних богоугодних закладів, лікарень, богаділень і т.п. Оскільки поряд з різними релігійними та благодійними організаціями стали з’являтися і такі союзи людей, які займалися виробничо-господарською діяльністю, виникла необхідність в структуризації об'єднань людей і їх юридичному оформленні в якості самостійних суб'єктів права.

На сьогодні, в законодавстві України склалася система актів, що визначають правове положення юридичних осіб. Центральне місце в цій системі займає Цивільний кодекс України, на основі положень якого формується законодавчий масив, що складається з трьох умовних груп законів.

До першої групи можна віднести спеціальні закони про окремих юридичних осіб. Наприклад, Закон України «Про акціонерні товариства».

До другої групи входять закони, що передбачають особливості правового положення юридичних осіб, які здійснюють певні види діяльності або створювані в певних соціально-культурних цілях. Це закони «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про об'єднання громадян» та ряд інших.

Третя група включає різноманітні за своїм предмету закони, що відображають динаміку правового положення юридичних осіб. До цієї групи можна віднести, наприклад, Закон «Про захист економічної конкуренції» Будяк, М.Є. Проблеми формування інституту некомерційних юридичних осіб в цивільному праві / Н. Е. Будяк // Промислово-торгове право. — 2003. — № 4 — С. 33- 33.

Таким чином, законодавство України, що стосується релігійних громад як суб'єктів цивільних правовідносин є, досить, диференційованим. Норми, якими регулюється їх діяльність містяться у різноманітних законах та інших правових актах. Але це, іноді, допомагає налагодити чітке та оперативне виконання тих норм. Тому, не можна вважати це законодавчим недоліком.

2. Поняття й ознаки релігійної організації як юридичної особи

В сучасній правовій теорії під юридичною особою розуміється визнана державою як суб'єкта права організація, яка має у власності, господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно, несе самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями, може від свого імені набувати і здійснювати майнові й особисті немайнові права, нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді Цивільний кодекс України, розділ І, підрозділ ІІ, глава 7..

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», ч. 1, ст. 8, розділ II..

Релігійні організації є неприбутковими організаціями. Вони вправі здійснювати підприємницьку діяльність лише для досягнення цілей, заради яких вони створені, і відповідну цим цілям. Учасники (члени релігійних організацій не зберігають прав на передане ними цим організаціям у власність майно, в тому числі на членські внески. Вони не відповідають за зобов’язаннями громадських і релігійних організацій, в яких беруть участь як їх членів, а зазначені організації не відповідають за зобов’язаннями своїх членів.

Релігійні організації як некомерційні організації відрізняються від комерційних двома ознаками:

1. Вони не ставлять головною метою отримання прибутку.

2. Вони не можуть розподіляти отриманий прибуток між своїми учасниками, у тих випадках, коли їх діяльність приносить прибуток Чігір, В.Ф. Юридичні особи // Консультант Плюс: / ТОВ «ЮрСпектр», Нац. Центр правової інформ. — К., 2010.

Необхідність наділення релігійних організацій правами юридичної особи пояснюється тим, що для досягнення мети, поставленої релігійною організацією, остання змушена вступати в різні майнові відносини з комерційними та іншими неприбутковими юридичними особами.

Хоча отримання прибутку і не є метою некомерційної організації, в окремих випадках вона веде таку діяльність, яка може бути віднесена до підприємницької, оскільки передбачає випуск продукції, виконання робіт, надання послуг, наприклад, видання та реалізація книг, журналів, проведення консультацій, конкурсів (тендерів), організація спортивних, культурно-освітніх заходів і т.п. Тим не менш, некомерційні організації можуть здійснювати підприємницьку діяльність лише остільки, оскільки вона необхідна для тих статутних цілей, заради яких вони створені, відповідає цілям та предмету діяльності некомерційних організацій. На відміну від комерційних організацій для некомерційних організацій отримання прибутку від підприємницької діяльності стає не мета, а засіб досягнення таких цілей, заради яких така організація створена.

Таким чином, засновники мають можливість самостійно визначати цілі та напрямки діяльності, відображаючи їх у статутних документах. З одного боку, це дозволяє розширювати сферу діяльності на розсуд засновників в рамках нормативних актів, а з іншого — відсутність чітких критеріїв породжує довільну трактування цього положення не тільки самими учасниками, але й контролюючими органами.

Взаємини держави та релігійних організацій регулюються законом з урахуванням їх впливу на формування духовних, культурних та державних традицій українського народу.

Забороняється діяльність релігійних організацій, їх органів і представників, яка спрямована проти суверенітету Української держави, її конституційного ладу і громадянської злагоди або пов’язана з порушенням прав і свобод громадян, а, також, перешкоджає виконанню громадянами їх державних, громадських, сімейних обов’язків або завдає шкоди їх здоров’ю та моральності.

Держава не покладає на релігійні організації виконання будь-яких державних функцій, не втручається в діяльність релігійних організацій, якщо вона не суперечить законодавству. Воно не фінансує діяльність релігійних організацій. Релігійні організації не виконують державних функцій. Вони мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з іншими громадськими об'єднаннями засоби масової інформації. Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій та інших громадських об'єднань, що мають політичні цілі, і не надають їм фінансової та іншої підтримки.

Релігійні організації мають такі ознаки:

-віросповідання;

-розроблена_культова_практика;

-проведення_богослужінь;

— релігійна освіта і виховання своїх послідовників.

Релігійні громади мають право створювати монастирі та релігійні громади, релігійні братства, місії, духовні навчальні заклади, які діють на підставі власних статутів та підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Таким чином, у законодавстві є чітка дефініція поняття релігійної організації як у Цивільному кодексі, так і в Законі «Про свободу совісті та релігійні організації», що свідчить про розробленості даної правової категорії.

3. Порядок реєстрації релігійних об'єднань

Згідно сьомої статті Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року № 987-XII (Далі - Закон) релігійні об'єднання в Україні представляються перед державою і світським правом в особі своїх релігійних центрів і управлінь, зареєстрованих у відповідності зі статтею чотирнадцятої вищевказаного закону, що означає, що саме релігійне об'єднання як централізована організація не є юридичною особою і не підлягає реєстрації в органах державної влади або місцевого самоврядування.

Але, все ж, громади тієї чи іншої конфесії підлягають реєстрації як юридичні особи. Відмова від реєстрації ніяких санкцій за собою не тягне, однак це, певним чином, обмежує громаду в правовому полі. Так, відповідно до частини першої ст. 13 Закону України, релігійна громада може бути визнана юридичною особою, зареєструвавши свій статут. А відповідно до частини першої ст. 14 того ж Закону, для отримання релігійною громадою правоздатності як юридичної особи, така реєстрація необхідна.

Для цього їй необхідно бути утвореної не менш ніж з десяти осіб, які на момент її створення, досягли вісімнадцяти років. Для того, щоб зареєструватися, вони повинні подати заяву разом зі своїм статутом (положенням) до місцевої державної адміністрації області, міст Києва і Севастополя, а в Автономній Республіці Крим — до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим Закон «Про свободу совісті та релігійні організації». — Відомості Верховної Ради України, 1991.

Релігійні центри, монастирі, духовні братства, місії та навчальні заклади, відповідно до частини другої, тієї ж статті, подати на реєстрацію свій статут (положення) в державний орган України у справах релігій. До недавнього часу, це був Державний комітет у справах національностей та релігій, але Наказом від 15 грудня 2010 року № 118, його було ліквідовано http: //search. ligazakon. ua/l_doc2. nsf/link1/MUS14841. html.

Орган, який здійснює реєстрацію, повинен у місячний термін розглянути заяву, статут (положення) релігійної організації і відповісти у письмовій формі не пізніше, ніж через десять днів після цих трьох місяців.

У необхідних випадках, цей орган може запросити висновки місцевої державної адміністрації, виконкому сільської селищної, міської ради депутатів і фахівців з даного питання. У цьому випадку, рішення про реєстрацію приймається в тримісячний термін.

Проте, перевищення цих термінів може бути оскаржено в суді Закон «Про свободу совісті та релігійні організації», ч. V, ст. 14. Так само, можна зареєструвати й зміни та доповнення до статуту або положення. Представники релігійних організацій, так само, можуть брати участь в реєстрації статутних документів, однак вони мають право лише дорадчого голосу.

Релігійним організаціям може бути відмовлено в реєстрації їх статутних документів, відповідно до частини першої статті п’ятнадцятою того ж закону. Про відмову, необхідно повідомити в письмовій формі не пізніше ніж через десять днів після подачі документів. Це рішення може бути оскаржене у суді, згідно із законодавством України див. там ж, ч. II, ст. 15.

Діяльність релігійної організації, як юридичної особи, може бути припинено згідно з рішенням суду, на підставі частини четвертої статті шістнадцятої Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»:

а) вчинення релігійною організацією дій, неприпустимість яких передбачена статтями 3, 5 і 17 цього Закону;

б) поєднання обрядової або проповідницької діяльності релігійної організації із посяганнями на життя, здоров’я, свободу чи гідність особи;

в) систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, ходів і т.п.);

г) заохочення громадян до невиконання своїх конституційних обов’язків або дій, що супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку або посяганням на права і майно державних, громадських та релігійних організацій див. там ж, ч. IV, ст. 16.

Релігійні управління й центри діють на засадах своїх статутів та положень, як це передбачено статтею 14 цього закону. А релігійні організації, чиї центри розташовані за межами України, наприклад Римська Католицька Церква, Адвентисти сьомого дня або Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів (мормони), можуть керуватися у своїй діяльності, установками цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України.

Тут же, слід зазначити, що на це правило, також, поширюється норма частини першої статті 37, згідно з якою не забороняється створення та діяльність організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом або порушення її суверенітету й територіальної цілісності.

Норми цієї статті застосовуються, якщо релігійне вчення якої громади або її практика, спрямовані на досягнення цих цілей. Наприклад, радикальні ісламістські громади можуть офіційно закликати до антиконституційного повалення законного Уряду та встановленню норм шаріату на державному рівні. Або інші культи — до ліквідації української державності заради досягнення «Раю на Землі». Отже, в інтересах забезпечення стабільності конституційного ладу, миру та безпеки громадян, такі релігійні організації повинні бути заборонені.

Це відноситься й до тих організацій, чиє вчення і практика будуть спрямовані на здійснення протиправних дій. Наприклад, нині не існуюча громада індійських тугів або душителів, чиє вчення не тільки виправдовувало вбивства через удушення жертви, але й заохочувало їх. Заборона, передбачений частиною другою статті 9 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», поширюється і на менш суспільно-небезпечну діяльність.

Відповідно до частини третьої цієї статті цього закону, не врегульовані законодавством відносини держави з релігійними управліннями та центрами, у тому числі - розташованими за кордоном, регулюються відповідно до домовленостей між ними та державними органами.

Можна зробити висновок, що в Україні існує демократична та прогресивна система реєстрації. Незважаючи на деякий бюрократизм, вона надає досить широкі можливості релігійним громадам. Позитивним нам бачиться той факт, що сама релігія або конфесія реєстрації не підлягає, а реєструються лише її управління й центри, як юридичні особи, шляхом реєстрації відповідних документів. На підставі цього, ми бачимо, що держава не втручається в справи релігії та регулює лише породжувані нею суспільні правовідносини.

4. Основні права релігійних організацій

Релігійна політика є частиною соціальної політики української держави. Вона конституйована державними нормативними актами та інституціоналізована у вигляді державних та релігійних структур, які виступають у якості суб'єктів цього напрямку соціальної діяльності.

Процес становлення релігійної політики в Україні аж ніяк не завершено. Ця політика вимагає розробки сучасної концепції державно-конфесійних відносин, а, також, аналізу та перспектив розвитку релігійної ситуації та чинного законодавства.

Держава сприяє встановленню відносин терпимості і поваги між громадянами, які сповідують релігію і котрі не сповідують її, релігійними організаціями різних сповідань, а також між їх послідовниками. Релігійні громади зобов’язані дотримуватися вимог Конституції України та чинного законодавства.

Богослужіння, релігійні обряди, ритуали та церемонії безперешкодно проводяться в культових будівлях, спорудах, територіях, що відносяться до них, в інших місцях, наданих релігійним організаціям для їх цілей, в місцях паломництва, на кладовищах та крематоріях.

Релігійні обряди, ритуали та церемонії при необхідності можуть проводитися за місцем проживання громадян за їх прохання за умови дотримання правил громадського порядку, якщо вони не носять масового та систематичного характеру. Культова діяльність в організаціях охорони здоров’я, місцях попереднього ув’язнення та відбування покарання проводиться на прохання громадян, що знаходяться в них та у приміщеннях, спеціально виділених адміністрацією для цих цілей. Особи, що знаходяться в цих установах, можуть мати, отримувати, купувати і користуватися релігійною літературою та предметами культу, якщо це не завдає шкоди їх здоров’ю, не обмежує права і законні інтереси інших осіб.

Порядок здійснення богослужінь, релігійних обрядів, ритуалів і церемоній військовослужбовцями встановлюється законодавством про військову службу.

Релігійні громади мають право проводити, купувати, вивозити з України, ввозити до України та поширювати релігійну літературу, інші друковані, аудіо — та відеоматеріали, а також інші предмети релігійного призначення в порядку, встановленому законодавством України.

Релігійні організації мають право здійснювати благодійну діяльність в порядку, встановленому законодавством О подоходном налоге с граждан. Декрет КМУ от 26. 12. 92 N 13−92 с учетом изменений по сост. на 26. 09. 02., а, також, відповідно до своїх статутів мають право засновувати засоби масової інформації в порядку й на умовах, встановлених чинними законами.

Релігійні об'єднання відповідно до своїх статутів мають право створювати духовні навчальні заклади для професійної підготовки священнослужителів, теологів і церковного персоналу. Стаття одинадцята вже зазначеного Закону присвячена духовним навчальним закладам. Вона розділена на дві частини: у першій йдеться про те, що релігійні організації мають право, згідно з зареєстрованими документами, створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів та інших необхідних їм спеціальностей.

Друга частина цієї статті зрівнює права студентів світських та духовних навчальних закладів, у тому числі щодо військової служби й податків: «Громадяни, які навчаються у вищих та середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочки проходження військової служби, оподаткування, включення часу навчання, до трудового стажу в порядку і на умовах, встановлених для студентів і учнів державних навчальних закладів».

Таким чином, хоча дипломи духовних навчальних закладів й не прирівнюються до дипломів світських, їх учні все одно мають такі ж права та обов’язки, як й всі інші - не більше, й не менше.

Законом забороняється релігійним організаціям брати участь у діяльності політичних партій, надавати їм фінансову допомогу і висувати своїх кандидатів в органи державної влади і вести передвиборну агітацію або фінансування виборчої кампанії того або іншого кандидата.

Зазначимо, однак, що в тексті Закону не сказано про заборону висувати кандидатів релігійними організаціями в органи місцевого самоврядування. Ми схильні бачити в цьому недопрацювання законодавця, на даний момент, з огляду на сучасну виборчу систему, абсолютно нешкідливі, але яке, при невеликій трансформації цієї системи, здатне завдати чимало шкоди конституційного процесу в Україні. Будемо сподіватися, що в майбутньому, положення, що забороняє висунення кандидатів від релігійних організацій в органи місцевого самоврядування, все ж, буде занесене до Закону.

Між тим, слід звернути увагу на те, що вищевказані обмеження не заважають участі священнослужителів та будь-яких членів якого-небудь віросповідання, в політичному житті країни, нарівні із усіма іншими громадянами. Зокрема, навіть якщо віровчення конкретно взятої релігії чи конфесії забороняє участь у будь-яких виборах, її прихильники, як й відправники культу, все ж мають активне виборче право. Так само, священнослужитель може брати участь у виборах як кандидат, якщо його буде висунуто політичною партією. У цьому випадку, немає ніякої різниці, чи є ця конкретна особа служителем тієї чи іншої конфесії чи ні, він може стати кандидатом як будь-який інший громадянин, що відповідає базовим вимогам виборчого законодавства.

Крім вищевикладеного, Закон забороняє одним релігійним організаціям втручатися в справи інших, в будь-якій формі пропагувати гендерну, расову, релігійну або іншу нетерпимість. І, звісно, вся діяльність релігійної організації повинна перебувати у строгому правовому полі. Іншими словами, релігійна організація зобов’язана дотримуватися вимог чинного законодавства та правопорядку.

Виходячи з вищесказаного, можна визначити, що в Конституції та Законах України загального принципу відносин церкви та держави — їх розділення — випливає, що Україна є світською державою, тобто — нейтральною по відношенню до будь-яких різновидів віри, релігійним, нерелігійною або антирелігійним.

Держава чітко окреслює в законодавстві межі свого втручання в діяльність будь-яких сповідань, релігійних або антирелігійних організацій, виходячи, при цьому, виключно з базових цінностей демократичної держави соціальної орієнтації.

Адміністративне втручання обмежується щодо різних релігій та конфесій тільки урахуванням та реєстрацією документів релігійних об'єднань, а також виступає в якості нейтрального арбітра або медіатора — у разі виникнення міжрелігійних конфліктів, переважно за господарським або іншим неидеологическим питань.

Законодавчо визначаються межі прийнятної поведінки, за які не повинні виходити прихильники того чи іншого сповідання. Відділення, про який йде мова, не означає, що будь-які контакти між релігіями і конфесіями — з одного боку, і державою — з іншого, відсутні. Релігійні організації, як одна з форм суспільного об'єднання громадян, можуть брати активну участь у житті країни Об объединениях граждан. Закон Украины от 16. 06. 92 N 2460-XII с учетом изменений, внесенных Законами от 11. 11. 93 N 3582-XII, 18. 11. 97 N 642/97-ВР, от 13. 05. 99 N 655-XIV, от 11. 07. 01 N 2651-III. Різного роду контакти можуть здійснюватися у сфері добровільного співробітництва держави і релігії з питань, наприклад, збереження історичних пам’ятників, розповсюдження загальнолюдських, гуманістичних цінностей, допомоги нужденним, виправлення і реабілітації засуджених й так далі.

5. Право власності релігійних організацій

Для нормального існування, виконання статутних цілей та завдань релігійним організаціям необхідна певна матеріальна база: будівлі, приміщення, грошові кошти, інше майно. Все майно, яке в своїй діяльності використовують релігійні організації, можна розділити на дві частини залежно від того, хто є його власником — майно, власниками якого є самі релігійні громади, та майно, що перебуває у власності держави, юридичних осіб й громадян. Останнє передається в користування релігійним організаціям на договірних засадах Підопригора, Р.А. Цивільно-правовий статус релігійних організацій / Р. А. Подопригора. / / Правознавство. — 1992. — № 3 — С. 100−103.

У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і благодійного призначення, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого та іншого призначення, інші предмети відносяться до овеществленному майна. Воно може мати як культова, так й некультовое призначення. До об'єктів культового призначення відносяться будівлі (церкви, костели, мечеті), спеціально призначені для проведення богослужінь, здійснення різних релігійних обрядів, а також обладнані для аналогічних цілей звичайні приміщення типу будинків культури, актових залів, інші приміщення, предмети культу (ікони, хрести, розп’яття), релігійна атрибутика і література та інші предмети.

До майна, що не має спеціального культового призначення, відносяться будівлі релігійних центрів і управлінь, складські приміщення, гаражі, транспортні засоби, побутові предмети та інше майно.

Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване фізичними або юридичними особами або передане релігійним організаціям у власність державою або придбане іншим способом, що не суперечить законодавству.

Передача у власність релігійним організаціям для використання в релігійних цілях культових будівель та споруд з земельними ділянками, що відносяться до них, та іншого майна релігійного призначення, що перебуває у державній або комунальній власності, здійснюється відповідно до закону.

Майно, що передається релігійними об'єднаннями релігійним громадам, що входять в релігійне об'єднання, а також монастирях і чернечим релігійним громадам, братствам та релігійним місіям, духовним навчальним закладам, закріплюється за вказаними релігійними організаціями на праві оперативного управління.

Держава може надавати релігійним організаціям податкові та інші пільги згідно з законодавчими актами О некоторых вопросах уплаты налога на прибыль. Письмо ГНАУ от 04. 11. 02 N 7391/6/15−2316. Спори що до питань, що стосуються володіння й користування культовими будівлями та майном, вирішуються у судовому порядку, якщо інше не встановлено законодавством.

Ще одним видом майна, що перебувають у власності релігійних організацій є кошти. Вони витрачаються па різні цілі, так чи інакше пов’язані із задоволенням релігійних потреб. Джерела утворення коштів релігійних організацій різні. Серед них можна виділити наступні:

1) добровільні пожертвування громадян, державних, громадських та інших підприємств, установ, організацій;

2) прибутки, одержувані релігійними організаціями в результаті здійснення обрядів, реалізації предметів релігійного призначення чи релігійної літератури;

3) прибутки, що одержуються в результаті діяльності різних підприємств, заснованих релігійними організаціями, а також доходи від видавничої діяльності;

4) банківські кредити, страхові відшкодування;

5) прибутки, що утворюються в результаті здійснення різних цивільно-правових угод купівлі-продажу, оренди тощо.

Сплата членських внесків, що характерна для деяких громадських організацій, у статутах (положень) релігійних організацій не передбачена Порядок определения структурных признаков неприбыльной организации. Утв. приказом ГНАУ от 03. 07. 00 N 355, зарег. в Минюсте 27. 07. 00 N 451/4672 с учетом изменений, внесенных приказом ГНАУ от 07. 02. 02 N 59, от 29. 04. 02 N 203.

Перераховані джерела характерні в загальному плані для всіх релігійних організацій. Однак є й інші джерела, а, також, відмінності при утворенні грошових фондів в конкретних релігійних організаціях. Так, деякі релігійні центри та управління отримують грошові відрахування від релігійних громад. У свою чергу релігійні центри та управління перераховують кошти духовним навчальним закладам або іншим релігійним організаціям. У ряді протестантських релігійних організацій не прийнято продавати релігійну літературу і предмети культу, брати плату за здійснення обрядів, отже, таке джерело освіти грошових коштів у них відсутнє. Грошові кошти релігійних організацій зберігаються в банківських установах як усередині країни, так й за кордоном Підопригора, Р.А. Цивільно-правовий статус релігійних організацій / Р. А. Подопригора. / / Правознавство. — 1992. — № 3 — С. 101.

Також, релігійні організації є неприбутковими організаціями. Вони вправі здійснювати підприємницьку діяльність лише для досягнення цілей, заради яких вони створені, а також — підприємницьку діяльність, відповідну тим цілям О налогообложении прибыли предприятий. Закон Украины от 28. 12. 94 N 334/94-ВР в редакции Закона от 22. 05. 97 N 283/97-ВР.

Свою фінансово-господарську діяльність некомерційні організації здійснюють на основі річного кошторису доходів та витрат. Для обліку активів некомерційної організації (вступних, пайові та членських внесків, встановлених у розмірах, передбачених їх установчими документами; майна і грошових коштів, безоплатно отриманих від юридичних та фізичних осіб і використаних не за цільовим призначенням; грошових коштів від проведених у статутних цілях лекцій, виставок, спортивних та інших заходів; інших надходжень, не заборонених законодавством) використовується рахунок «Цільове фінансування».

При здійсненні у встановленому порядку підприємницької діяльності некомерційні організації ведуть бухгалтерський облік у відповідності з нормативними правовими актами з бухгалтерського обліку.

Однак, на наш погляд, безумовно, неприпустимо, коли релігійна організація, що володіє правом роздрібної та оптової торгівлі, торгує в рамках зазначеного виду діяльності не релігійною літературою або предметами, пов’язаними з відправленням культу, а, наприклад, алкогольною продукцією та тютюновими виробами.

Таким чином, законодавство України наділяє релігійні організації усіма необхідними повноваженнями і можливостями в області права власності. При цьому держава в деякій мірі підтримує дані організації, звільняючи їх від сплати земельного податку та податку на нерухомість.

Висновки

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що в Україні створені необхідні умови для задоволення релігійних потреб віруючих, функціонування релігійних громад. По всіх головних питань життєдіяльності релігійних організацій прийняті відповідні закони, які заклали нову, демократичну, партнерську фазу взаємин держави та церкви.

Створені діючі механізми реалізації законів про свободу совісті та віросповідання, утворені відповідні органи з координації відносин держави та релігійних організацій, розробляються концепції державно-церковних відносин. Ці механізми сприяють подальшій гармонізації державно-церковних відносин, координації і співпраці всіх міністерств та відомств, що мають відношення до релігійних організацій, духовного життя народів.

Також законодавство окреслили цивільно-правовий статус релігійних організацій. Релігійні організації - самостійна організаційно-правова форма юридичних осіб. Їм властиві значні юридичні особливості, обумовлені спеціальної метою їх створення — задоволення релігійних потреб, для досягнення якої вони вправі здійснювати релігійну діяльність. Правова специфіка релігійних громад проявляється у наступному.

По-перше, їх засновниками можуть бути лише об'єднані в релігійну групу громадяни або тільки такі юридичні особи, як місцеві релігійні організації. По-друге, специфічний порядок набуття релігійними організаціями прав юридичної особи, який виражається в необхідності юридичного визнання організації як саме релігійної, для чого уповноваженим державним органом перевіряються основи її віровчення, які не повинні суперечити нормам чинного законодавства, основ правопорядку й моральності. По-третє, у своїй діяльності релігійні організації керуються не тільки нормами чинного законодавства, але й положеннями основ свого віровчення, що не суперечать закону та не порушують прав громадян.

Але, також, реальна практика показує невідповідність деяких норм дійсності, їх декларативність. Наприклад, існують такі проблеми як необґрунтоване обмеження релігійної діяльності іноземних громадян, обмеження діяльності релігійних громад шляхом перешкоджання в оренді приміщень або будівництво власних будинків.

Сьогодні в Україні склалася непроста ситуація для багатьох нових релігійних організацій: деякий офіційно зареєстровані громади не мають можливості орендувати на законних підставах приміщення для проведення богослужінь, а сотні громад, маючи власні будинки, також не можуть використовувати їх для цих же цілей.

Подібна ситуація, на наш погляд, склалася через недосконалість окремих статей чинного цивільного та житлового законодавства. Це свідчить про посилення державного втручання у цю сферу життя громадян.

Серед негативних тенденцій сучасних державно-релігійних відносин, може бути зазначено, також: надмірна політизація міжконфесійних відносин, появу численних зарубіжних конфесій та сект, що дуже часто переслідують комерційні інтереси, посилення впливу державних інститутів на релігійне життя та навпаки.

Позитивними ж моментами можна вважати: законодавче закріплення свободи совісті, демократичну процедуру реєстрації релігійних об'єднаннь, що сприяє вільному росту громад, можливість пропагувати різні погляди, ґрунтуючись на принципах свободи слова та ідеологічного плюралізму, звільнення релігійних організацій від податків.

Виходячи з цього, можна сказати, що в українському суспільно-політичному житті - у тій сфері, що стосується відносин держави та релігії, відбуваються реальні зміни. Та цей процес далекий від свого завершення. Тим не менш, очевидним є те, що створення умов для повноцінної діяльності релігійних громад, лібералізація релігійної сфери у цивільних правовідносинах є важливим чинником демократизму країни та її конституційного ладу.

Україна, на сучасному етапі проходить дуже складний шлях до побудови полірелігійного суспільства. Ми бачимо помилки й недоліки минулих та чинного урядів, однак процеси, що відбуваються в українській державі, дають нам з упевненістю сказати, що відбувається поступова демократизація та лібералізація суспільних відносин, пов’язаних з діяльністю релігійних громад.

Література

Башкіров Л. А. Конституційно-правова база державно-церковних відносин у країнах Балтії та СНД/ Л.А. Башкіров. — Угорська єпархія, 2010. — 52 с.

Баланцев А. В. Процес відділення школи від церкви: Початковий етап. — Т., 2002. — 302 с.

Бодяк М.Є. Проблеми формування інституту некомерційних юридичних осіб в цивільному праві /М.Є. Бодяк / / Промислово-торгове право. — 2003. — № 4 — С. 33−33.

Бур’янов С.А., Мозковий С. А., Право й політика., 2001. — № 16 — 12 с.

Гулько Б.В., Релігія і демократія. — М., 1993. — 523 с.

Підопригора, Р.А. Цивільно-правовий статус релігійних організацій / Р.А. Підопригора. / / Правознавство. — 1992. — № 3 — С. 100−103.

Порядок визначення структурних ознак неприбуткової організації. Затв. наказом ДПАУ від 03. 07. 00 N 355, зареєстр. у Мінюсті 27. 07. 00 N 451/4672 з урахуванням змін, внесених наказом ДПАУ від 07. 02. 02 N 59 від 29. 04. 02 N 203.

Журавський В.С., Лінецький С.В., Мельник Н.І., Мельник Е. А., Хавронюк Н.І. / Основи правознавства: Підручник для учнів 9-го класу общеобразоват. учебн. заведений, стор. 127−129; Під общ. ред. Журавського В. С., — К.: Юридична думка, 2004. -432 с.

Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19. 10. 00 N 2063-III.

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», 1989. — із змінами, внесеними Законами від 19. 02. 92 N 2140-XII, від 23. 04. 92 N 2295-XII, Декретом КМУ від 26. 12. 92 N 12−92, Законами від 05. 05. 93 N 3180-XII, від 23. 12. 93 N 3795-XII, від 22. 12. 95 N 498/95-ВР від 17. 12. 96 N 608/96-ВР, від 16. 01. 03 N 429-IV.

Закон України «Про об'єднання громадян» від 16. 06. 92 N 2460-XII з урахуванням змін, внесених Законами від 11. 11. 93 N 3582-XII, 18. 11. 97 N 642/97-ВР, від 13. 05. 99 N 655-XIV, від 11. 07. 01 N 2651-III.

Конституція України, 1996 р.

Лукашева О.А., Загальна теорія прав. — М., 1996 — 267 с.

Религия и нравственность в секулярном мире. Материалы научной конференции. 28−30 ноября 2001 года. Санкт-Петербург. СПб. Санкт-Петербургское философское общество. 2001.

Франкл В. А. Людина у пошуках сенсу — К., 1990. — 659 с.

1. www.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой