Собівартість продукції та резерви її зниження на підприємстві

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План

Вступ

1. Собівартість продукції, фактори, які впливають на її величину

2. Собівартість продукції та резерви її зниження на підприємстві

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перехід до ринкової економіки потребує від підприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва і т.п. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу господарської діяльності підприємств.

Економічний аналіз це глибоке дослідження економічних явищ на підприємстві, тобто виявлення причин відхилення від плану і недоліків у роботі, розкриття резервів, їх вивчення, сприяння комплексному здійсненню економічної роботи і керуванню виробництвом, активний вплив на хід виробництва, підвищення його ефективності і поліпшення якості роботи.

Об'єктом даної роботи являється аналіз загальних факторів, які впливають на собівартість продукції.

Предметом: зниження собівартості продукції за рахунок правильної, раціональної зміни, меншого використання загальних факторів.

Мета роботи: широко і різносторонньо розкрити вплив загальних факторів, які впливають на формування собівартості продукції.

Зниження собівартості продукції є найважливішим чинником розвитку економіки підприємства.

Собівартість продукції є одним з найбільш багатогранних показників господарської діяльності підприємств.

Під собівартістю продукції, робіт і послуг розуміються виражені в грошовій формі витрати усіх видів ресурсів: основних фондів, промислової сировини, матеріалів, палива й енергії, праці, використовуваних безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва і його удосконалювань.

1. Собівартість продукції, фактори, які впливають на її величину

Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже ,і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішно вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв’язок з її ціною. Це виявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість).

Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розподілу полягає в тім, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів. Відповідно до цього в собівартість продукції включають витрати на:

Дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;

Підготовку й освоєння нової продукції;

Виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу;

Обслуговування виробничого процесу та управління ним;

Збут продукції(пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т.п.);

Набір і підготовку кадрів;

Поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат[5 с. 162].

Водночас є й такі витрати, які включаються в собівартість продукції, але не мають прямого зв’язку з виробництвом: оплата часу виконання державних обов’язків працівників підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року, та ін. Одержання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як вирішує підприємство питання зниження собівартості продукції.

Безпосередньою задачею аналізу є: перевірка обґрунтованості плану по собівартості, прогресивності норм витрат; оцінка виконання плану і вивчення причин відхилень від нього, динамічних змін; виявлення резервів зниження собівартості; вишукування шляхів їхньої мобілізації.

Виявлення резервів зниження собівартості повинне спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного й організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв’язків.

Витрати живої й упредметненої роботи в процесі виробництва складають витрати виробництва. В умовах товарно-грошових відносин і господарської відособленості підприємства неминуче зберігаються розбіжність між суспільними витратами виробництва і витратами підприємства. Суспільні витрати виробництва — це сукупність живої й упредметненої роботи, що знаходить вираження у вартості продукції. Витрати підприємства складаються з усієї суми витрат підприємства на виробництво продукції і її реалізацію. Ці витрати, виражені в грошовій формі, називаються собівартістю і є часткою вартості продукту. У неї включають вартість сировини, матеріалів, палива, електроенергії й інших предметів роботи, амортизаційні відрахування, заробітна плата виробничого персоналу та інші грошові витрати. Зниження собівартості продукції означає економію упредметненої і живої роботи і є важнеййшим фактором підвищення ефективності виробництва, росту нагромаджень. Найбільша частка у витратах на виробництво промислової продукції приходиться на сировину й основні матеріали, а потім на заробітну плату й амортизаційні відрахування. У легкій промисловості частка сировини й основних матеріалів складає 86%, а заработнойй плати з відрахуваннями на соціальне страхування — близько 9%. Собівартість продукції знаходиться у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відбиває велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції.

Для аналізу рівня і динаміки зміни вартості продукції використовується ряд показників. До них відносяться: кошторис витрат на виробництво, собівартість товарної і реалізованої продукції, зниження собівартості порівнянної товарної продукції і витрати на одну грн. товарної (реалізованої) продукції.

Кошторис витрат на виробництво — найбільш загальний показник, що відбиває всю торбу витрат підприємства по його виробничій діяльності в розрізі економічних елементів. У ній відбиті, по-перше, усі витрати основного і допоміжного виробництва, зв’язані з випуском товарної і валової продукції; по-друге, витрати на роботи і послуги непромислового характеру (будівельно-монтажні, транспортні, науково-дослідні і проектні й ін.); по-третє, витрати на освоєння виробництва нових виробів незалежно від джерела їхніх відшкодувань. Ці витрати обчислюють, як правило, без обліку внутрішньозаводського обороту.

У собівартість товарної продукції включають усі витрати підприємства на виробництво і збут товарної продукції в розрізі калькуляційних статей витрат. Собівартість реалізованої продукції дорівнює собівартості товарної за винятком підвищених витрат першого долі масового виробництва нових виробів, що відшкодовуються за рахунок фонду освоєння нової техніки, плюс виробнича собівартість продукції, реалізованої з залишків минулого долі. Витрати, що відшкодовуються за рахунок фонду освоєння нової техніки, включаються в собівартість товарної, але не входять у собівартість реалізованої продукції. Собівартість реалізованої продукції визначають як різниця між плановою собівартістю першого долі масового виробництва виробів і собівартістю, прийнятої при твердженні цін:

СР = СТ — ЗН + (СП2 — СП1), (1. 1)

де СР — собівартість реалізованої продукції;

СТ — собівартість товарної продукції;

ЗН — підвищені витрати першого долі масового виробництва нових виробів, що відшкодовуються за рахунок фонду освоєння нової техніки;

СП1, СП2 — виробнича собівартість залишків нереалізованої (на складах і відвантаженої) продукції відповідно на початок і кінець долі[3 c. 22].

Для аналізу рівня собівартості на різних чи підприємствах її динаміки за різні періоди години витрати на виробництво повинні приводитися до одного обсягу. Собівартість одиниці продукції (калькуляція) показує витрати підприємства на виробництво і реалізацію конкретного виду продукції в розрахунку на одну натуральну одиницю. Калькуляція собівартості широко використовується в ціноутворенні, господарському розрахунку, плануванні і порівняльному аналізі.

Показник зниження собівартості порівнянної товарної продукції застосовується для аналізу зміни собівартості в часі при порівнянному обсязі і структурі товарної продукції на тихнув підприємствах, що мають стійкий за годиною асортимент виробів. Під порівнянною розуміють таку продукцію, що вироблялася чи серійно масово в попередньому році. До неї відноситься і частково модернізована продукція, якщо ці зміни не привели до введення нових моделей, стандартів і технічних розумів.

Витрати на одну грн. товарної (реалізованої) продукції - найбільш відомий на практиці узагальнюючий показник, що відбиває собівартість одиниці продукції у вартісному вираженні, без розмежування її по конкретних видах. Він широко використовується при аналізі зниження собівартості і дозволяє, зокрема, характеризувати рівень і динаміку витрат на виробництво продукції в цілому по промисловості.

Інші показники, що зустрічаються на практиці, собівартості можна підрозділити по наступним ознаках:

— по складу витрат, що враховуються — цехова, виробнича, повна собівартість;

— по тривалості розрахункового періоду — місячна, квартальна, річна, за ряд років;

— по характері даних, що відбивають розрахунковий період, — фактична (звітна), планова, нормативна, проектна (кошторисна), прогнозована;

— по масштабах охоплюваного об'єкта — цех, підприємство, група підприємств, галузь, промисловість і т.п. 1 c. 28].

2. Собівартість продукції та резерви її зниження на підприємстві

Вирішальною умовою зниження собівартості служить безупинний технічний прогрес. Упровадження нової техніки, комплексна механізація й автоматизація виробничих процесів, удосконалювання технології, упровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперування. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю же продукцію в невеликих кількостях.

Зниження собівартості продукції забезпечується насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості.

Успіх боротьби за зниження собівартості вирішує насамперед ріст продуктивності праці робітників, що забезпечує у визначених умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, у яких умовах при росту продуктивності праці на підприємствах знижуються витрати на заробітну плату робітників. Збільшення вироблення продукції на один робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно їм розцінки за виконувані роботи. Збільшення вироблення може відбутися і за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки в цих умовах, як правило, не змінюються.

У першому випадку, коли змінюються норми виробітку і розцінки, підприємство одержує економію на заробітній платі робітників. Порозумівається це тим, що в зв’язку зі зниженням розцінок частка заробітної плати в собівартості одиниці продукції зменшується. Однак це не приводить до зниження середньої заробітної плати робітників, тому що організаційно-технічні заходи, що приводяться, дають можливість робітником з тими ж витратами праці виробити більше продукції. Таким чином, проведення організаційно-технічних заходів з відповідним переглядом норм виробітку дозволяє знижувати собівартість продукції за рахунок зменшення частки заробітної плати в одиниці продукції одночасно з ростом середньої заробітної плати робітників.

В другому випадку, коли встановлені норми виробітку і розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але з ростом продуктивності праці збільшується обсяг виробництва, що приводить до економії по інших статтях витрат, зокрема скорочуються витрати по обслуговуванню виробництва і керуванню. Відбувається це тому, що в цехових витратах значна частина витрат (а в загальнозаводських майже цілком) — умовно-постійні витрати (амортизація устаткування, зміст будинків, зміст цехового і загальнозаводського апарата й інші витрати), що не залежать від ступеня виконання плану виробництва. Це значить, що їхня загальна сума чи не змінюється майже не змінюється в залежності від виконання плану виробництва. Звідси випливає, що, чим більше випуск продукції, тим менше частка цехових і загальнозаводських витрат у її собівартості [2 c. 338].

З ростом обсягу випуску продукції прибуток підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і внаслідок збільшення кількості випускаючої продукції. Таким чином, чим більше обсяг виробництва, тим за інших рівних умов більше сума одержуваної підприємством прибутку.

Найважливіше значення в боротьбі за зниження собівартості продукції має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії виявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні витрат по обслуговуванню виробництва і керуванню, у ліквідації утрат від браку й інших непродуктивних витрат.

Матеріальні витрати, як відомо, у більшості галузей промисловості займають велика питома вага в структурі собівартості продукції, тому навіть незначне заощадження сировини, матеріалів, палива й енергії при виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає великий ефект.

Підприємство має можливість впливати на величину витрат матеріальних ресурсів, починаючи з їхньої заготівлі. Сировина і матеріали входять у собівартість за ціною їхнього придбання з урахуванням витрат на перевезення, тому правильний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити надходження матеріалів від таких постачальників, що знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту. При висновку договорів на постачання матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, що по своїх розмірах і якості точно відповідають планової специфікації на матеріали, прагнути використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи в той же час якості продукції.

Основною умовою зниження витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і удосконалювання технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, упровадження технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних цінностей.

Скорочення витрат на обслуговування виробництва і керування також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від обсягу випуску продукції, але і від їхньої абсолютної суми. Чим менше сума цехових і загальнозаводських витрат у цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижче собівартість кожного виробу.

Можна зробити такі висновки, що резерви скорочення цехових і загальнозаводських витрат полягають насамперед в спрощенні і здешевленні апарата керування, в економії на управлінських витратах. До складу цехових і загальнозаводських витрат у значній мірі включається також заробітна плата допоміжних і підсобних робітників. Проведення заходів щодо механізації допоміжних і підсобних робіт приводить до скорочення чисельності робітників, зайнятих на цих роботах, а отже, і до економії цехових і загальнозаводських витрат. Найважливіше значення при цьому мають автоматизація і механізація виробничих процесів, скорочення питомої ваги витрат ручної праці у виробництві. Автоматизація і механізація виробничих процесів дають можливість скоротити і чисельність допоміжних і підсобних робітників у промисловому виробництві.

Скороченню цехових і загальнозаводських витрат сприяє також ощадлива витрата допоміжних матеріалів, використовуваних при експлуатації устаткування і на інші господарські нестатки.

Значні резерви зниження собівартості укладені в скороченні утрат від браку й інших непродуктивних витрат. Вивчення причин браку, виявлення його винуватця дають можливість здійснити заходу щодо ліквідації утрат від браку, скороченню і найбільш раціональному використанню відходів виробництва[4 c. 277].

Масштаби виявлення і використання резервів зниження собівартості продукції багато в чому залежать від того, як поставлені робота з вивчення і впровадження досвіду, що мається на інших підприємствах.

Аналіз впливу собівартості окремих груп продукції за рівнем їх рентабельності.

Для того, щоб виконати такий аналіз, продукцію, яку виробляють поділяють за рівнем рентабельності (щодо середньо галузевого рівня) на групи: нерентабельна (збиткова), низько-, середньо- та високорентабельна.

У нашому випадку середньо галузевий рівень рентабельності продукції становить 10%. З огляду на це вироби Г і Д зарахуємо до високорентабельної групи, А — до середньо рентабельної, В, Є та Ж — до низькорентабельної. У звітному періоді нерентабельної продукції не було. Виріб Б як нерентабельний було знято з виробництва.

Аналіз впливу планових та фактичних витрат за зазначеними групами продукції наведено у таблиці 3. 5

Таблиця 3. 5

Група продукції за рівнем рентабельності

Собівартість продукції за звітний період, тис. грн.

Структура випуску, відсоток до підсумку гр. 1

Відхилення від планового рівня, % (гр. 2: гр. 1) х 100% - 100%

Внесок до загального зменшення витрат, % (гр. 3 х гр. 4): 100%

планова

фактична

а

1

2

3

4

5

Низькорентабельні В, Є, Ж

5135

5295

56. 43

+3. 12

+1. 76

Середньо рентабельна А

1072

990

11. 78

-7. 65

-0. 90

Високорентабельні Г, Д

2893

2715

31. 79

-6. 15

-1. 96

Разом

9100

9000

100. 00

-1. 10

-1. 10

економічний собівартість керування

Аналіз впливу змін витрат за групами продукції за рівнем їх рентабельності.

Наведені дані свідчать, що найбільшу частку у структурі випуску має низькорентабельна продукція — майже 60%. Незважаючи на вирішальне значення виконання планових завдань для зниження собівартості, саме щодо цієї групи фактичні витрати перевищили заплановані на 3. 1%. Загальне зменшення фактичних витрат на 1. 1% порівняно з плановими було досягнуто переважно завдяки позитивним змінам у групах продукції середньо рентабельної (на 7. 65%) і високорентабельної (на 6. 15%). З урахуванням частки кожної групи їх внесок до загального зменшення витрат на 1. 1% становить для групи високорентабельної продукції - -1. 96, середньо рентабельної - -0. 90. низькорентабельної - +1. 76. В останній групі є нові вироби (Є і Ж) і слід переконатись, що саме додаткові витрати, які пов’язані з їх освоєнням, спричиняють низьку рентабельність і що така ситуація тимчасова. Стосовно виробу В з цієї самої групи слід переконатися в доцільності його подальшого випуску[6 c. 145].

Аналіз впливу складу продукції за віком її випуску на зміни витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції.

У ринкових умовах природним є прагнення підприємств оновлювати склад своєї продукції. На основі маркетингових досліджень підприємство відмовляється від виробництва застарілої продукції і розпочинає виробляти нову (у нашому прикладі підприємство відмовилось від виробництва продукції Б, це тканини які не користуються особливим попитом. і почало освоювати вироби Є і Ж). При цьому нова продукція в початковий період може мати низьку рентабельність, а тимчасові витрати в подальшому компенсуються. Приклад впливу віку продукції на динаміку її собівартості наведений у табл. 3. 4

Таблиця 3. 4

Група виробів за віком

Попередній період

Звітний період

Зміни показника витрат на 1 грн. (гр. 3: гр. 1) х 100%

коп.

відсоток до першої вікової групи

коп.

відсоток до першої вікової групи

1

2

3

4

5

6

Є, Ж

1 — 1−2 роки

97. 91

100

97. 0

100

99. 1

Г, Д

2 — 2−4 роки

82. 55

84. 3

71. 79

74. 0

87. 0

(Б, В)

3 — 5−7 роки

100. 7

102. 8

95. 33

98. 3

94. 7

А

4 — понад 8 років

91. 05

92. 99

90. 00

92. 8

98. 8

У середньому за всіма віковими групами

91. 52

90. 00

98. 3

Витрати на 1 грн. вартості реалізованої продукції

Найменші витрати на 1 грн. реалізованої продукції мають вироби вік яких становить 2 — 4 роки.

У цій групі виявились найістотніші зміни витрат за звітний період порівняно з попереднім, а саме: на 13% (100 — 87) при середньому зменшенні на 1. 7% (100 — 98. 3).

Найбільші витрати в попередньому періоді мали вироби, вік яких становив 5−7 років. Витрати на 1 грн. реалізації нової продукції (Є і Ж) поки що високі, але за рік вони мають зменшитись і відповідно до тенденції з переходом до виробів вікової групи 2 — 4 роки ще більшою мірою зменшаться [7 c. 11].

Висновки

Аналіз комплексних витрат дозволяє виявити додаткові резерви зниження витрат на виробництво продукції, підвищення ефективності виробництва.

Економія, що обумовлює фактичне зниження собівартості, розраховується по наступному складу (типовому переліку) факторів:

Підвищення технічного рівня виробництва. По даній групі аналізується вплив на собівартість науково-технічних досягнень і передового досвіду. По кожнім заході розраховується економічний ефект, що виражається в зниженні витрат на виробництво.

Удосконалювання організації виробництва і праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва.

Зміна обсягу і структури продукції, що можуть привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (крім амортизації), відносному зменшенню амортизаційних відрахувань, зміні номенклатури й асортименту продукції, підвищенню її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Зі збільшенням обсягу виробництва їхня кількість на одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості.

Поліпшення використання природних ресурсів. Аналіз їхнього впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик видобувних галузей промисловості.

Галузеві та інші фактори. До них відносяться: введення й освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка й освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах; інші фактори.

Економічні фактори відбивають основні напрямки роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, упровадження передової техніки і технології, краще використання устаткування, здешевлення заготівлі і краще використання предметів праці, скорочення браку і ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

Список використаної літератури

1. Автоматизація складання калькуляції / В. Тютюник // Справочник экономиста. — 2011. — № 12. — С. 26−35.

2. Аналіз господарської діяльності: навч. посібник / [І. В. Сіменко, Т. Д. Косова, І. В. Гречина та ін. ]; за заг. ред.: І. В. Сіменко, Т. Д. Косової; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Донецький нац. ун-т екон. і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. — К.: Центр учбової літератури, 2013. — 381 с. — Бібліогр.: с. 331−341.

3. Економічний аналіз: зб. наук. праць каф. екон. аналізу Тернопільського нац. екон. ун-ту / [голов. ред. С. І. Шкарабан]. — Тернопіль: Економічна думка, 2007 -с. 22−28.

4. Економічний аналіз: навч. посібник / О. С. Воронко, Н. П. Штепа. — Львів: Новий Світ-2000, 2012. — 278 с. — (Вища освіта в Україні). — Бібліогр.: с. 276−278.

5. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств: Навч. посібник / М. Р. Ковбасюк. — К.: Скарби, 2001.

6. Концептуальная модель учетно-аналитического обеспечения управления себестоимостью промышленной организации / А. Н. Фунтиков // Экономические науки. — 2012. — № 7. — С. 143−147.

7. Собівартість товарів: від придбання до реалізації / Д. Петрига // Все про бухгалтерський облік. — 2011. — 21 жовтня (№ 96). — С. 10−12. — (Спецвипуск № 296: Торговельна діяльність)

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой