Соціально-геронтологічні аспекти роботи з профілактики соціально-психологічних проблем

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Социология


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти та науки України

НУ «Львівська політехніка»

Інститут гуманітарних та соціальних наук

Кафедра соціології та соціальної роботи

Соціально-геронтологічні аспекти роботи з профілактики соціально-психологічних проблем

Львів — 2009

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Старість як соціально-психологічне явище

1.1 Загальні закономірності старості і теорії старіння

1.2 Види старіння

1.3 Соціально-психологічні типи особливості адаптації людей до похилого віку

Розділ 2. Психологічний розвиток та особливості особистості у старечому віці

2.1 Зміна соціального статусу літньої людини і пов’язані з цим психологічні проблеми

2.2 Вплив життєдіяльності і різних сфер людини похилого віку на соціально-психологічний стан

2.2.1 Особливості спонукальної сфери

2.2.2 Емоційна сфера людини у старості

2.2.3 Інтелектуальна сфера

2.2.4 Пізнавальні процеси у старості

2.3 Психологічна підтримка людей похилого віку

Висновки

Список літератури

ВСТУП

У останнє десятиліття, у зв’язку із збільшенням тривалості життя людини, помітно зріс інтерес до геронтологічних проблем. Число старезних громадян у всьому світі помітно зростає, а проблеми старості і старіння стають глобальними. Дані демографічного прогнозу свідчать про постійне зростання кількості осіб похилого віку в загальній структурі населення і нашої держави. Сьогодні кожний п’ятий житель України досяг 60-річного віку. Число людей 65 років і старших, котрі у 1994 році складали 14%, у 2025 році збільшиться до 21%.

Гостро постає питання дослідження медичних, соціальних і психологічних аспектів проблеми похилого віку. Процес прогресуючого «постаріння» суспільства викликав підвищений інтерес дослідників до психологічних проблем людей похилого віку.

Проблемою, на сьогоднішній день, є те, що переважна більшість старіючих людей поступово втрачають життєву і суспільну активність у зв’язку з неминучими процесами біологічного старіння. На думку геронтологів, ступінь вираженості вікових змін психіки залежить не тільки від віку, але і від соматичних захворювань, церебрального атеросклерозу, перенесених травм, реактивних психогеній. Найбільш специфічним для старечого віку є зниження рівня психічної активності, уповільнення психічних процесів. З віком відбувається посилення характерних рис, а також їх загострення: підвищена обережність переходить в боязку підозрілість, надмірна ощадливість — в скупість, точність — в педантизм і т.д.

Під впливом негативних думок про старість та різноманітних стереотипів поширюваних ЗМІ багато представників старшого покоління втрачають віру в себе, свої здібності і можливості, переживають почуття провини, втрачають самоповагу. Результатом цього є значно понижена соціальна активність людей похилого віку. Знижується рівень якості життя осіб старшого віку. Вимушений відхід на пенсію також різко знижує самооцінку літньої людини, він позбавляється свого професійного майбутнього, росте соціальна самоізоляція, погіршується здоров’я.

Назріває нагальна потреба вивчення особливостей сфери життя людей похилого віку, що сприятиме визначенню шляхів надання їй соціально-психологічної допомоги у подоланні стресів та фрустрацій особистості, соматичних захворювань та психологічних розладів, її дезадаптації до нових соціальних умов, задоволенню її потреби у самовираженні тощо, сприятиме подальшому особистісному розвитку особи, її довголіттю.

Враховуючи вище сказане, для написання індивідуальної роботи мною було вибрано наступну тему: «Соціально-геронтологічні аспекти роботи з профілактики соціально-психологічних проблем».

Об'єктом дослідження є психологія особистості людей похилого віку.

Предмет — соціально-геронтологічні аспекти роботи з профілактики соціально-психологічних проблем.

Мета дослідження полягає у виявленні механізмів впливу соціальної роботи на соціально-психологічні проблеми людей похилого віку.

Завдання дослідження:

1. Дослідити загальні закономірності та теорії старіння.

2. Розглянути види старіння

3. З’ясувати особливості адаптації людей до похилого віку

4. Проаналізувати проблеми пов’язані із зміною соціального статусу людини похилого віку

5. Простежити зв’язок між сферами життя та їхнім впливом на соціально-психологічний стан людини похилого віку

6. Розглянути методи роботи з людьми похилого віку

Методи дослідження: аналіз науково-теоретичної і методичної літератури; логіко-системний аналіз, порівняння, узагальнення.

Розділ 1. Старість як соціально-психологічне явище

1.1 Загальні закономірності старості і теорії старіння

Старіння пов’язане зі змінами, що проходять на всіх рівнях організації життєвої матерії. Закономірні вікові зміни організму називають гомеорезом. Визначення гомеореза дозволяє прогнозувати темп старіння — природний, прихований чи повільний.

Існує дві традиційні точки зору на причини розвитку старіння. Згідно першої, старіння — генетично запрограмований процес, результат закономірної реалізації програми, закладеної у генетичному апараті. Інша говорить про те, старіння — результат руйнування організму, викликаний різними факторами, дія яких повторюється і накопичується протягом усього життя.

Відомий геронтолог В.В. Фролькіс писав, що кожна людина легко може визначити відмінність між молодим і старим, але ніхто не може дати вичерпну наукову характеристику суті старіння і механізмів її розвитку. Вчений А. Комфорт підкреслював, що жодна із висунутих гіпотез не в змозі пояснити старіння. [12]

На сьогоднішній день, існує більш як 200 різних теорій процесу старіння. Розглянемо деякі з них:

· Вихідна позиція представників теорії зношування наголошує на тому, що живі системи старіють під впливом інтенсивних життєвих процесів, а старіння прискорюється чи сповільнюється за законами фізики, в залежності від динаміки процесів на рівні клітини, тканин цілого організму. Вчені цієї теорії доводили, що всі індивіди в популяції мають приблизно однакову тривалість життя, але її межа визначається темпом зношування, при цьому тривалість життя залежить від середньої величини витраченої енергії на 1 кг маси індивіда.

· Теорія витрачання «життєвої» енергії в клітинах. Представники цієї теорії старіння (М. Бергер) вважають, що кожний організм отримує у спадщину визначену кількість «життєвого ферменту», який з часом витрачається, що наближує організм до смерті.

· Математична модель старіння і старості дозволила досліджувати старість як закономірні, математичні вимірювані явища, що протікають з поступовим збільшенням захворювань і ймовірності смерті.

· Інтоксикаційні теорії старіння. В кінці XIX ст. Ч. Бухард висунув наступне твердження: «Кожний організм є лабораторією для токсинів». Вчені вважають, що старіння представляє собою процес самоінтоксикації в результаті збільшення рівня токсинів у клітині.

· Теорію дисгармонії представляє концепція внутрішніх протиріч, згідно якої старіння є результатом порушення можливості оновлення клітини.

· Існує концепція, яка пояснює старіння впливом біофізичних факторів на генетичний апарат клітин і накопичення радіоактивних речовин. Висока концентрація радіоактивних елементів порушує обмінні процеси і викликає процеси старіння в клітині. [6]

Окрім вище перелічених теорій виділяють ще молекулярні, клітинні та нейрогуморальні механізми старіння.

Суть молекулярних і клітинних механізмів старіння полягає у:

1) порушенні генетичного апарату клітин, програми біосинтезу білка (з віком накопичуються помилки в генетичній інформації, що призводить до появи «дефектних» білків);

2) порушенні клітинної біоенергетики;

3) зменшенні клітинної маси (відмирання певної частини клітин призводить до того, що на інші клітини випадає велике навантаження, що сприяє їх гіперфункції);

4) цитоморфологічних змінах (в клітинах, які не діляться, накопичуються продукти їх життєдіяльності, що сприяє старінню);

5) функціональних змінах:

— зниження здатності нейронів відтворювати інформацію;

— знижується функція секреторних клітин — синтезувати і виділяти речовини;

— зниження рівня працездатності, та ін. ;

6) послідовності і закономірності старіння клітин різних типів.

Теорія старіння, розроблена В. В. Фролькисом. Згідно його вчення, старіння організму пов’язане перш за все з порушення механізмів саморегуляції і процесів переробки і передачі інформації на різних рівнях життєдіяльності. На даному етапі, на думку вченого, важливі прояви старіння організму є результатом вікових змін мозку [12].

На думку болгарського геронтолога Г. Стойнева, найбільш близькі до істини теорії і концепції, які представляють старіння як біосоціальні явища, на динаміку яких впливають генетичні, соціальні, економічні фактори.

По суті, кожна із вказаних характеристик старіння є функцією часу, що представляє конкретний вид і форму хронопатології інволюційного процесу. [7]

Отже, говорячи про процес старіння, можна зазначити, що зниження функціональних можливостей при старінні виявляється, перш за все, в зменшенні пристосованості (адаптації) організму до впливів зовнішнього середовища. На сьогоднішній день, існує багато визначень старості та численні теорії, які пояснюють явище старіння. Кожна з цих теорій вносить певний внесок до геронтології, проте жодна з них не пояснює повної суті старіння та не розкриває повністю його механізму.

1.2 Види старіння

Одна із основних проблем геронтології полягає в наступному: яким слід вважати процес старіння — нормальним, фізіологічним чи хворобливим, патологічним? Це питання дискутується давно. Римський філософ Теренцій Публій вперше висловив думку про те, що старість є хворобою, а Сенека підкреслив, що старість є невиліковною хворобою. Гален був переконаний, що старість — це не хвороба, а особливий стан організму і в той же час це не здоров’я, характерне для молодості. Він розміщував старість на півдорозі між хворобою і здоров’ям. Френсіс Бекон вважав, що старість представляє собою хворобу і її потрібно лікувати.

І.В. Давидовський вважав, що старість може бути ранньою або пізньою виключно з біологічних причин, але як правило, завжди своєчасною, і тільки смерть завжди завчасна. [16]

Розрізняють такі види старіння:

Природне старіння — це зміни загальної життєдіяльності, адаптаційних та компенсаторних резервів організму, окремих органів та сенсорних функцій. Природне старіння запрограмоване генетично, його ще називають фізіологічним або нормальним старінням. Воно зумовлюється змінами в обміні речовин: із віком поступово пригнічується тканинне дихання, знижується вироблення енергії, уповільнюється іонний транспорт та інші складові метаболічних клітинних процесів.

Сповільнене (ретардіроване) старіння відмічається більш повільним, темпом вікових змін. Проявом цього типу старіння є феномен довголіття.

Передчасне (патологічне, прискорене) старіння характеризується раннім розвитком вікових змін чи більш вираженим їх проявом в цей чи інший віковий період. Воно виявляється на 4−5-му десятилітті і є однією з причин ранньої дезадаптації, обмеження інтересів, незадоволення життям, дестабілізації особистості. На даному етапі важливим завданням геронтології є не тільки будь-яким чином продовжити життя, скільки навчитися своєчасно розпізнавати суттєві ознаки старіння і, головне, контролювати їх розвиток [14]. Передчасне старіння пов’язане також із зовнішніми факторами. Воно може бути спровоковане сонячним та УФ-опроміненням, курінням та вживанням алкоголю, забрудненням навколишнього середовища канцерогенними речовинами тощо.

Психологічним старінням називають розвиток характерних здібностей та навичок людини у когнітивній, повсякденно-практичній та соціальній сферах. Особливість психічного розвитку в похилому віці полягає в одночасному поєднанні переваг та недоліків. Переваги, перш за все, проявляються в сфері досвіду і знань (кристалізований та практичний інтелект), а недоліки — у тих сферах, які пов’язані з нейропсихологічними функціями та процесами (наприклад, оперативна пам’ять).

Під соціальним старінням розуміють зміни соціальних ролей та функцій, що виникають під час досягання певного віку. В існуючому суспільному образі похилої людини домінують уявлення про виникнення недостатності в багатьох сферах: хвороби, безпомічність, старі уявлення, які заважають прогресу суспільства. Проте погляди змінюються, цьому сприяє те, що більшість старих людей ведуть самостійне життя, все більше приймають до уваги той факт, що здібності, навички та досвід похилих осіб може використовуватися на користь суспільству, більш активно залучаються похилі люди до участі у політичному житті [14].

Отже, процес старіння обумовлений як впливом факторів зовнішнього середовища (кліматичних, професійних, соціально-економічних, екологічних, побутових та ін. умов), так і дією різних захворювань на функції визначених систем і органів людського організму. А також він пов’язаний з індивідуальністю особистості.

1.3 Соціально-психологічні типи особливості адаптації людей до похилого віку

Виділено три типи особистості осіб похилого віку у перші роки після виходу на пенсію, які співвідносяться з двома основними стратегіями старіння. Одну лінію розвитку представляє песимістичний тип, представники якого відзначаються пасивною стратегією адаптації до старіння, що веде до поглиблення «кризи пенсійного віку». Цих осіб характеризує високий рівень дезінтеграції мотиваційно-особистісної сфери, фрустрованість пріоритетних ціннісних орієнтацій та потреб, незадоволеність собою та оточенням, низькі рівні самооцінки, висока тривожність та ін. Всі ці процеси гальмують подальший розвиток особистості.

Прогресивну лінію розвитку представляють оптимістичний та гармонійно-реалістичний особистісні типи. Представники цих типів характеризуються високими та середніми рівнями осмисленості життя, сприйманням часової перспективи на майбутнє, гармонійністю мотиваційно-особистісної сфери як відсутністю розходжень між бажаним та дійсним. Пріоритетом таких ціннісних орієнтацій є активне діяльне життя, творчість, пізнання, широта поглядів, відстоювання своєї думки. Усе це веде до їх високої поінформованості, вказує на включеність до різних сфер життєдіяльності, свідчить про розвиток вольових якостей, сприяє формуванню его-інтеграції, задоволеності життям на наступних вікових етапах, вирішенню «кризи пенсійного віку». [3]

А. Толстих відрізняє, що в старості відбувається зміна особистості і картина вимірювань надмірно насичена різноманітним набором якостей, які рідко зустрічаються в одній людині. Тому існує необхідність розгляду різних типологій старості. 13]

І. Кон запропонував наступну класифікацію типів старості, залежно від характеру діяльності, якою вона заповнена:

Перший тип — активна творча старість. Люди цього типу розлучились з професійною працею, але продовжують брати участь у суспільному житті, живуть повноцінним життям, не відчуваючи збитковості.

Другий тип старості також відзначається хорошою соціальною і психологічною пристосованістю, але енергія цих людей направлена головним чином на пристрій власного життя — матеріальне благополуччя, відпочинок, розваги, самоосвіта, на що раніше бракувало часу.

Третій тип, в якому переважають жінки, знаходить головний додаток сили в сім'ї. Їм ніколи нудьгувати, але задоволеність життям у них звичайно нижча, ніж у представників перших двох типів.

Четвертий тип — люди, значенням життя яких стало турбування про здоров’я, яке стимулює достатньо різноманітні форми активності і дає певне моральне задоволення. Проте ці люди схильні перебільшувати значення своїх дійсних і уявних хвороб [2, с. 63].

Англійський учений Д. Б. Бромлей запропонував п`ять стратегій пристосування в старому віці. Ці типи виділено в результаті дослідження сорока добре адаптованих і тридцяти погано адаптованих суб'єктів.

1. Конструктивна стратегія характеризує зрілу особу як добре інтегровану, що насолоджується життям і відносинами з іншими людьми. Такі люди терплячі, гнучкі, усвідомлюють себе, свої досягнення, можливості перспективи. Вони приймають факти літнього віку, включаючи вихід на пенсію та наближення смерті. Представники цього типу зберігають здатність насолоджуватися їжею, роботою, грою і можуть бути сексуально активними.

2. Згідно другої стратегії людей похилого віку називають «залежним типом». Індивід добре інтегрований, але покладається на інших людей в забезпеченні його матеріально, а також чекає від них емоційної підтримки. Він задоволений виходом на пенсію, свободою від роботи, добре розуміє свої особисті якості.

3. «Оборонний тип». Менш конструктивна модель пристосування до літнього віку. Такі люди емоційно стримані, дещо прямолінійні в своїх вчинках і звичках, відмовляються від допомоги інших людей, доводячи собі те, що вони незалежні. Їх відношення до старості песимістичне. Вони лише під тиском оточуючих залишають професійну роботу. Оборонну позицію вони часом займають по відношенню до всієї сім'ї, що виражається в уникненні прояву своїх претензій і скарг на адресу сім'ї.

4. «Ворожий тип». Люди цього типу є агресивними, мають тенденцію до перекладання на навколишніх власних претензій і приписуванню їм вини за всі свої невдачі. Недовіра примушує їх замикатись в собі і уникати контактів з іншими людьми.

5. Самоненависний тип. Відрізняється від попереднього тим, що агресія направлена на себе. Такі люди критикують і зневажають власне життя. Вони пасивні, часто в депресії, недостатньо ініціативні, песимістичні, не вірять, що можуть вплинути на своє життя, відчувають себе жертвою обставин. Люди цього типу не бунтують проти власної старості, смерть їх не турбує, її вони сприймають як позбавлення від страждань [4].

Отже, аналізуючи вище написане, можна зробити висновок, що кожна особа похилого віку залишається індивідуальністю і має ряд певних, притаманних їй характеристик. Це призвело до необхідності складання різних типологій старості. Однак при розгляді цих типологій важливо враховувати, що ці класифікації завжди відносні, оскільки в реальному житті «в чистому вигляді» психологічні типи зустрічаються рідко.

Розділ 2. Психологічний розвиток та особливості особистості людини похилого віку

2.1 Зміна статусу літньої людини і пов’язані з цим психологічні проблеми

Зміна соціального статусу людини в старості, викликана, насамперед, припиненням або обмеженням трудової діяльності, трансформацією ціннісних орієнтирів, самого способу життя і спілкування, а також виникненням різних утруднень як у соціально-побутовій, так і в психологічній адаптації до нових умов. Важливість повсякденної уваги до рішення соціальних проблем цієї категорії громадян зростає й у зв’язку зі збільшенням питомої ваги людей похилого віку в структурі населення України, що спостерігається в останнє десятиліття не тільки в нашій країні, але і в усьому світі [11, с. 16].

Тенденція росту чисельності людей похилого віку вимагає корінної зміни соціальної політики у відношенні цієї, найбільше соціально незахищеної категорії суспільства, особливо зараз, в умовах переходу до ринкової економіки.

В організації соціальної роботи з людьми похилого віку необхідно враховувати всю специфіку їхнього соціального статусу не тільки в цілому, але і кожної людини окремо, їхнього нестатку, потреби, біологічні і соціальні можливості, визначені регіональні й інші особливості життєдіяльності.

Слід зазначити, що до проблеми старості і її визначення, вчені і практики підходили і підходять з різних точок зору (біологічної, фізіологічної, психологічної, функціональної, хронологічної, соціологічної й ін.)А звідси і специфіка рішення проблем суспільного і соціального стану, ролі і місця в родині, в організації соціального забезпечення й обслуговування, соціальної реабілітації, соціального піклування над людьми похилого віку і т.д.

Процес старіння окремих груп населення й індивідів відбувається далеко неоднаково.

Таким чином, характеризуючи категорію людей похилого віку як соціальну або вірніше, як соціально-демографічну, необхідно приймати до уваги вікові особливості усередині самої групи людей.

Для соціального працівника надзвичайно важливе значення має цілий ряд факторів соціального і психологічного характеру, зв’язаних з образом і рівнем життя людей похилого віку, положенням у родині, можливістю і бажанням трудитися, станом здоров’я, соціально-побутовими умовами та ін.

Літні люди — дуже різні люди. Серед них є здорові і хворі; проживаючі в родинах і самотні; задоволені відходом на пенсію і життям і нещасливі, зневірені в житті; малоактивні домосіди і життєрадісні, оптимістично налаштовані люди, що займаються спортом та введуть активний спосіб життя і т.д.

Тому для того, щоб успішно працювати з людьми похилого віку, соціальному працівникові потрібно знати їхнє соціально-економічне положення, особливості характеру, матеріальні і духовні потреби, стан здоров’я, бути добре обізнаним про досягнення науки і практики в цьому напрямку. Зміна соціального статусу людини в старості, як показує практика, насамперед, негативно позначається на його моральному і матеріальному становищі, негативно впливає на психічний стан, знижує його опірність до захворювань і адаптацію до змін навколишнього середовища [14].

З переходом у категорію людей похилого віку, пенсіонерів, найчастіше докорінно змінюються не тільки взаємини людини і суспільства, але і такі ціннісні орієнтири, як сенс життя, щастя, добро і зло та ін. Змінюється і сам спосіб життя, розпорядок дня, коло спілкування. З віком змінюється ціннісна ієрархія самооцінки. Люди похилого віку приділяють менше увагу своєї зовнішності, зате більше — внутрішньому і фізичному станові. Змінюється тимчасова перспектива людей похилого віку [9, с. 2].

Відхід у минуле типовий лише для глибоких старих, інші більше думають і говорять про майбутнє. У свідомості літньої людини найближче майбутнє починає переважати над віддаленим, коротше стають життєві особисті перспективи. Ближче до старості час здається більш скороминучим, але менш заповненим різними подіями. При цьому, люди, що активно беруть участь у житті, приділяють більше увагу майбутньому, а минулому. Перші, тому, більш оптимістичні і більше вірять у майбутнє.

Але вік усе-таки є вік. Старість приносить із собою і зміна звичних життєвих стандартів, і хвороби, і важкі щиросердечні переживання. Люди похилого віку виявляються на узбіччі життя. Мова йде не тільки і не стільки про матеріальних труднощів (хоча і вони відіграють істотну роль), скільки про труднощів психологічного характеру. Відхід на пенсію, утрата близьких і друзів, хвороби, звуження кола спілкування і сфер діяльності - усе це веде до збідніння життя, відходу з нього позитивних емоцій, почуття самотності і непотрібності.

Необхідно враховувати особливості, що визначаються, принаймні, двома характерними рисами стилю життя людей похилого віку. Як правило, життя літньої людини не багате на різноманітні події. Однак ці події заповнюють собою всі його індивідуальний простір і час. Так, прихід лікаря — це подія, що може заповнити весь день. Похід у магазин теж подія, до якого передує ретельна підготовка. Іншими словами, відбувається гіпертрофірованість, «розтягування» подій. Подія, що сприймається молодими як незначний епізод, для старої людини стає справою цілого дня [11, с. 19].

Друга особливість визначається своєрідним відчуттям часу. По-перше, літня людина завжди живе в сьогоденні. Його минуле також присутнє в сьогоденні - звідси запасливість, ощадливість, обережність людей похилого віку. Ми торкнулися психологічних проблем, але головною, напевно, є, як справедливо назвав її Б. З. Вульфов «драма незатребуваності». Головна драма літньої людини (якщо не вважати інвалідність, важку хворобу, або убогість) — нереалізований потенціал, відчуття або побоювання власної непотрібності.

Сутність соціальної роботи з людьми похилого віку — соціальна реабілітація. У даному випадку така реабілітація — це відновлення звичних обов’язків, функцій, видів діяльності, характеру відносин з людьми. Головне завдання для соціального працівника — це перетворення людини похилого віку з об'єкта (клієнта) соціальної роботи в її суб'єкт. Подолання, зм’якшення драми незатребуваності відбувається на основі власного життєвого в тому числі, професійного, сімейного досвіду. Важливо не тільки давати людині, але і допомогти йому продовжувати віддавати себе, зберігаючи тим самим стійкість, гарантію визначеної стабільності, відчуття доброї перспективи, оптимістичну і реалізовану надію на те, що й у нових обставинах людина залишається потрібною [18].

Отже, в цьому підрозділі висвітлено проблеми морального та психологічного характеру, що є незвичайно важливими для розуміння внутрішнього світу людей похилого віку. Необхідно пам’ятати, що люди похилого віку — це одна з найбільш соціально вразливих груп клієнтів. Робота з ними потребує необхідності вироблення і реалізації специфічних підходів, форм і методів.

соціальний психологічний геронтологічний старість

2.2 Вплив життєдіяльності і різних сфер життя людини похилого віку на соціально-психологічний стан.

Дане питання присвячено розгляду впливу спонукальної, емоційної та інтелектуальної сфер життя на соціально-психологічний стан людей похилого віку. А також в ньому будуть розгляне ні пізнавальні процеси у старості.

2.2.1 Особливості спонукальної сфери

Життя людей у старості пов’язане з припиненням трудової діяльності, виходом на пенсію. Залежно від ставлення до цього факту відбуваються відповідні зміни в їхній спонукальній сфері. Одні сприймають відхід від постійної трудової діяльності як свідчення своєї непотрібності, втрати основного мотиву життя, намагаються якомога довше залишатись на постійній роботі, яка забезпечує для них звичні матеріальні умови, збереження і примноження кар'єрних досягнень, можливість перспективного планування. Вихід на пенсію вони усвідомлюють як послаблення своєї ролі в суспільстві. Інші зосереджують свої зусилля на цілеспрямованому пошуку видів діяльності, що забезпечили б їм відчуття потрібності і причетності до життя суспільства. Вони включаються у громадські акції, громадську роботу тощо. Для людей, які сприймали роботу як обов’язок чи вимушену необхідність, вихід на пенсію означає звільнення від нудної, рутинної праці, можливість віддати себе захопленням, турботі про близьких, допомозі дітям, онукам та правнукам.

З настанням старості суттєво обмежуються взаємини людини із соціальним світом. Однак втрата чоловіка чи дружини, друзів, вихід на пенсію спонукають до розширення контактів з тими, хто її оточує. Особливо помітною є втрата зв’язків з оточенням людей, які завжди віддавали перевагу усамітненню. Це явище не можна вважати універсальним, оскільки в багатьох розвинутих країнах особи старого віку зберігають свою активність, не відчуваючи обмеження своїх соціальних контактів.

Більшість психологів схиляється до думки, що найкраща стратегія життя для людей старого віку полягає в максимальному збереженні активності, оскільки це забезпечує відчуття задоволеності життям. Особи, які на старості уникають соціальної активності, як правило, поводилися так протягом усього життя. Загалом, людина обирає найзручніший для неї варіант взаємин з оточенням, що залежить від фінансового забезпечення, стану здоров’я, типу особистості.

Активність людини, яка переступила 60-річний рубіж і має міцне здоров’я, обумовлюється тими потребами, що і в зрілому дорослому віці. Йдеться про потребу в самореалізації, прагнення передати наступному поколінню духовні, матеріальні цінності, участь у житті суспільства, відчуття своєї корисності та значущості [17].

Після 70 років на передній план виходить потреба в підтриманні здоров’я. Людина втрачає бажання брати участь у суспільному житті, зосереджується на своєму внутрішньому світі, зберігаючи інтерес до колекціонування, музики, живопису тощо. Чим різноманітніші цілі, які відображають широту інтересів, тим різноманітнішим і продуктивнішим є життя людини, тим більше зберігається бажання жити, активно діяти далі.

Після 80 років особливого значення набуває турбота з боку інших, яка зумовлює відчуття захищеності, стабільності, впевненості. Основою повноцінного життя стає задоволення потреби в увазі, любові, намагання не бути тягарем для рідних.

Попри загострення проблем зі здоров’ям, людина і після 90 років може виявляти інтерес до життя, знаходити нові заняття, реалізувати в них свої здібності, не думати про наближення смерті.

Отже, особливості життєдіяльності зумовлюють відповідні зміни у спонукальній сфері. Люди у старості, як правило, припиняють трудову діяльність. Однак вихід на пенсію не означає втрату зв’язків з оточенням. І на цьому віковому рубежі можна бути активним, дбаючи про задоволення своїх потреб.

2.2.2 Емоційна сфера людини у старості

Зі старістю пов’язані і специфічні зміни в емоційній сфері людини, які проявляються в некерованому посиленні мимовільних реакцій (сильному нервовому збудженні), схильності до безпричинного суму та сльозливості. У більшості людей з’являється тенденція до ексцентричності, знижується чутливість, здатність знаходити вихід зі складних ситуацій, відбувається часте заглиблення у свої думки, переживання, тривоги [1].

На схилі літ люди рідше переживають радість, здивування, багато з них втрачає почуття гумору, інтерес, допитливість. Вони часто відчувають тривогу, пов’язану з очікуванням смерті, із захворюваннями, самотністю, фізичною неспроможністю. Їхня тривога, як правило, не має конкретної причини. У ній страх поєднується з гнівом, почуттям вини, соромом. Страх може бути зумовлений фізіологічними процесами в організмі, усвідомленням життєвих небезпек, що реально загрожують людині. Прояви ображеності здебільшого є емоційною реакцією на несправедливе ставлення до себе, незаслужене приниження власної гідності. Часто людина відчуває сум, який є породженням пережитого горя, самотності, хвороби, розчарування у житті, втрати значущої людини, перспективи. Сум супроводжується зумовленою звуженням кровоносних судин загальмованістю рухів. Складні переживання змушують її оглянутися, по-новому відчути цінність життя, кожного прожитого дня і навіть години.

Емоційні переживання також пов’язані з очікуванням смерті. Люди у старості спокійніше роздумують про смерть, ніж відносно молодші. Думки про неї навідуються часто, але вже не викликають такої тривоги, як раніше. Головне для них, щоб процес умирання не був тривалим і болісним. [5] Переживання наближення смерті у своєму розвитку долають такі стадії: — стадія опору, протидії. Поки є хоч якісь шанси на виживання, людина усвідомлює загрозу, відчуває страх, налаштовується на боротьбу із загрозою. Усвідомивши, що спроби вижити безуспішні, відмовляється від опору, позбавляється страху і проймається відчуттям безнадійності і спокою;

— стадія огляду життя. Відбувається у формі спогадів, що швидко змінюють один одного й охоплюють усе минуле людини. Супроводжуються вони як позитивними емоціями, так і негативними переживаннями.

— стадія трансцендентності. Людина усвідомлює своє минуле як дуже віддалене. Вона досягає стану, за якого сприймає своє життя як цілісність. Відчувши себе на порозі смерті, вона ніби виходить за межі себе, досягає трансцендентного стану [2].

Отже, емоційне життя літніх людей суттєво змінюється. Частіше виникають у них негативні переживання, які здебільшого пов’язані із пристосуванням до старості й наближенням смерті. Однак і в цьому віці люди нерідко переживають позитивні емоції.

2.2.3 Інтелектуальна сфера

Крім розглянутих емоційних і особистісних проблем старості, не менш важливим є інтелектуальне функціонування в цьому віці.

Традиційним поглядом на інтелект старих людей була концепція «інтелектуального дефіциту», тобто вважалося, що в старості настає зниження загальних розумових здібностей людини. Але сучасні дослідження не підтверджують цю концепцію.

Потрібно враховувати той факт, що зниження показників інтелекту в літньому віці найчастіше пов’язано з уповільненням швидкості реакцій, через що подовжується час, необхідний для виконання завдання. Якщо не обмежувати строгими рамками часу, то можливо більш успішне виконання завдання.

На динаміку інтелектуальної активності у старості впливають об'єктивні (спадковість, яка зумовлює більшість хвороб) і суб'єктивні (фізичні, соціальні, психологічні) чинники.

Фізичними чинниками інтелектуальної активності людини у старому віці є стан соматичного (рівень функціонування органів тіла, різні захворювання, зокрема поліартрити, викривлення хребта) і психічного здоров’я.

До соціальних чинників інтелектуальної активності людини у старості належать рівень освіченості і специфіка діяльності, якою займалась людина протягом життя. Вища освіта, високий рівень культури дають більше шансів зберегти когнітивну активність у похилому віці, оскільки і після виходу на пенсію зумовлюють потребу в постійному пізнанні. Звичка і сформована пізнавальна спрямованість людей інтелектуальної і творчої праці спонукають їх до саморозвитку і після закінчення офіційної діяльності.

Психологічними чинниками інтелектуальної активності людини у старому віці є широта інтересів, прагнення до самореалізації, передавання наступним поколінням життєвого досвіду. Різнобічністю інтересів і здібностей вирізнявся, наприклад, індійський письменник, педагог, громадський і політичний діяч Рабіндранат Тагор (1861−1941), який після 60 років почав займатися живописом і створив ряд чудових полотен. Інтелектуально активна, творча особистість зорієнтована на те, щоб бути корисною не тільки окремим людям, а й суспільству. Чим масштабніша особистість, тим більше виражена її спрямованість на майбутнє, соціальний прогрес.

Підтримання активної інтелектуальної діяльності на схилі літ пов’язане із читанням. Літні люди читають багато, оскільки мають багато вільного часу, і ця діяльність не вимагає особливої рухливості. Захоплюються читанням, як правило, ті, хто ненаситно читав і в молодості. Здебільшого вони залюбки читають прості тексти (газети, журнали, детективи). Причина вибору для читання нескладної літератури не достатньо з’ясована. Очевидно, зниження інтелектуальної активності у старості зумовлює неспроможність сприймати, наприклад, філософські твори. Ще однією причиною, ймовірно, є втрата мотиву самовдосконалення [19].

У міру того, як частка старих у населенні збільшується, усе більш важливим стає розуміння їхнього когнітивного функціонування. Найбільш важливе й істотне питання полягає в тім, наскільки морфо-функціональні зрушення, що визначаються біологічними віковими процесами, можуть відбиватись в психіці людини і її інтелектуальних характеристиках.

Дослідники вважають, що не має сенсу прямо зіставляти дані інтелектуальних тестів осіб молодого і літнього віку, тому що це не виявляє специфіку інтелекту. У літньому віці інтелект якісно інший. Якщо в молодості інтелект переважно спрямований на готовність до навчання і рішення нових задач, то в старості основну роль грає здатність до виконання тих задач, що будуються на використанні накопиченого досвіду й інформації. Велике значення має ступінь розумових здібностей у молодому віці, особливо якщо людина займається творчою, науковою діяльністю. Люди інтелектуальної праці часто зберігають ясність розуму до глибокої старості.

Отже, думка про те, що людям похилого віку притаманне зниження інтелектуальних властивостей є спірною. Оскільки зниження інтелектуальних здібностей у людей похилого віку може бути пояснено слабким здоров’ям, економічними або соціальними причинами, наприклад ізоляцією, а також недостатньою освітою і деякими іншими факторами, що не є прямо пов’язаними зі старінням.

2.2.4 Пізнавальні процеси у старості

Перехід людини до старості супроводжується змінами в її пізнавальній сфері, що залежить від багатьох чинників і проявляється по-різному. Найбільше впливають на пізнавальну сферу об'єктивні фізіологічні чинники, передусім руйнування клітин головного мозку. Наприклад, до 80--90 років людина може втратити майже 40% кортикальних (лат. cortex -- кора) клітин. У головному мозку знижується вміст води і підвищується вміст жирів.

У процесі старіння спостерігається погіршення більшості сенсорних функцій (зорова, слухова чутливість тощо), характер і міра якого можуть сильно відрізнятись у різних людей, що залежить від індивідуальних особливостей і діяльності, якою займалися вони протягом життя. Так, у музикантів зміни слухової чутливості менш виражені, ніж у більшості інших людей.

Старі люди сприймають і зберігають менше інформації, повільніше заучують словесний матеріал, ніж молоді. Краще запам’ятовують вони лише важливу для них інформацію. Поліпшення показників швидкості заучування і довготривалості запам’ятовування можливе внаслідок використання способів опосередкованого запам’ятовування [12].

З віком погіршується механічне запам’ятовування. Послаблення довготривалої пам’яті значною мірою пов’язане з порушеннями процесу пошуку в ній інформації. Якщо завдання потребує розподілу уваги, можуть виникнути проблеми і з функціонуванням короткочасної пам’яті. На досить високому рівні функціонує у старості логічна пам’ять. Оскільки вона пов’язана з мисленням, можна припустити, що воно в цьому віці суттєво не погіршується.

На етапі старості зазнає трансформації когнітивна сфера, ослаблюються інтелектуальні функції. Погіршення функціонування центральної нервової системи знижує швидкість реагування під час виконання інтелектуальних завдань. Усі ці зміни спричинює синильна деменція (недоумкуватість) -- органічне захворювання мозку, яке проявляється в неадекватності мислення. Симптомами її є обмежена здатність до розуміння абстракції, слабка фантазія, уповільнене мислення, байдужість до того, що відбувається навколо. У таких людей виникають проблеми з пам’яттю, інколи вони не можуть згадати недавні події, пам’ятаючи добре події дитинства.

Зниження пізнавальних функцій може бути спричинене і хворобою Альцгеймера, першим симптомом якої є забудькуватість. Спочатку людина забуває дрібниці, а далі перестає пам’ятати місця, де бувала, імена, події, які тільки що відбулися. Ослаблення пам’яті супроводжується втратою необхідних навичок, хворому важко планувати і виконувати навіть прості повсякденні справи.

Послаблення інтелектуальних функцій старої людини може бути і наслідком погіршення загального стану здоров’я, недостатнього харчування, зловживання алкоголем, постійного приймання ліків, низького рівня освіченості, відсутності мотивації до пізнавальної активності [19].

Отже, періоду старості характерні зміни в пізнавальній сфері. Найбільше вони пов’язані з погіршенням більшості сенсорних функцій, різного роду хворобами, трансформацією когнітивної сфери та ослабленням інтелектуальних функцій. Проте варто зазначити, що як будуть проявлятись ці зміни залежить від особистості самої людини, роду її діяльності тощо.

2.3 Психологічна підтримка людей похилого віку

Спілкування з вітчизняними психологами — практиками показує, що сьогодні серед основних проблем, з якими доводиться їм стикатись, все частішою стає проблема геронтологічного суїциду. Це вимагає посилення уваги до професійної підготовки психологів та соціальних працівників щодо роботи з людьми похилого віку.

Завдання психологічної допомоги людям похилого віку полягає:

— в адаптації до статусу пенсіонера, допомозі клієнту розглянути і оцінити свої інтереси та життєві ресурси, обрати для себе захоплюючу справу;

— у допомозі у прийнятті старості і всього минулого життя в цілому, у пошуку нових орієнтирів (формування позитивного образу старості як часу для щастя, розвитку внутрішнього спокою, обговорення всього хорошого, шо є в актуальній життєвій ситуації);

— у підвищенні загального фону настрою;

— у підвищенні самооцінки.

За І.Г. Малкіною-Пих, робота з людьми похилого віку висуває особливі вимоги до якостей та вмінь соціального працівника. Їх можна звести до наступних: почуття гумору, оптимізм, виражена духовна позиція, демонстрування безумовної поваги до клієнта, готовність апелювати до життєвого досвіду клієнта, простота і доступність мовлення, вміння використовувати прийоми схвалення і заспокоєння [10, с. 33].

До особливих ситуацій, у яких проводиться надання психологічної допомоги людям похилого віку, відносять: втрату близьких, глибоку депресію, наближення смерті. Розглянемо детальніше особливості даних ситуацій та специфіки психологічної допомоги у кожній з них.

1. Втрата близьких. Про переживання клієнтом горя, за О. В. Красновою, свідчать такі ознаки:

— фізичні страждання (коротке дихання, постійні зітхання, скарги на втрату сили і виснаження, слабкість у м’язах та ін.);

— поглинутість образом померлого;

— почуття провини; (людина, яка зазнала втрати, намагається відшукати у подіях, що передували смерті, докази того, що вона не зробила для померлого всього, що могла; вона звинувачує себе у неуважності та перебільшує значення своїх найменших похибок);

— ворожі реакції (у людини часто спостерігається втрата тепла у стосунках з іншими людьми, виникає бажання, щоб її не турбували, незважаючи на намагання друзів та рідних підтримати її).

За даними Л.В. Сатіної, одним із методів подолання горя є групова робота, переваги якої зводяться до наступного: навіювання надії, прийняття, зменшення соціальної ізоляції, допомога у пошуку нової ідентичності і нового сенсу життя, соціальна підтримка, позбавлення страхів, набуття нових навичок та обмін досвідом, участь у груповому процесі, робота із сильними переживаннями, можливість допомогти іншим.

За І.Г. Малкіною-Пих, в індивідуальному консультуванні похилого варто: показати клієнту, що новий сенс життя полягає у збереженні пам’яті про померлу людину; фіксувати увагу клієнта на тому хорошому і щасливому, що пережили вони разом; щиро співпереживати горю клієнта; надавати можливість клієнту виражати свої почуття; допомогти близьким клієнта правильно реагувати на його сум.

2. Глибока депресія людей похилого віку. Соціальний працівник повинен показати клієнту, що він не може взяти на себе відповідальність за стан клієнта, а може лише допомогти його самовизначенню. Варто показати клієнту, що його песимістичний погляд на світ — результат його депресивного стану; можна полегшити стан, і картина світу покращиться. Слід підтримати клієнта і допомогти йому у психологічному поясненні його труднощів, при цьому активно розпитувати про переживання та обставини життя клієнта. Зустрічі повинні бути частими, з поступовим зменшенням частоти у залежності від процесу консультування з кожною наступною зустріччю спонукати його до більш активної ролі у вирішенні проблем.

3. Наближення смерті. Бесіда з помираючою людиною похилого віку не є у повному значенні слова психологічним консультуванням. У кінці життя людина часто звертається думками до вічного, до Бога. Підводячи підсумки свого життя, вона шукає закон людського існування і знаходить його у вірі. У людини похилого віку віра може бути глибокою і щирою, і тому присутність священика біля ліжка помираючого сьогодні не рідкість. Однак, якщо у помираючої людини немає потреби у спілкуванні зі священиком, вона може залишитись одна перед обличчям смерті. Близькі, зайняті своїм горем, не можуть виявити серйозної допомоги помираючому. Це може зробити лікар або соціальний працівник. На сьогоднішній день, розроблені загальні принципи спілкування з помираючою людиною похилого віку. Так, психологу слід уважно вислухати помираючого і допомогти йому поділитись думками про смерть і про те, що він залишає у цьому житті. Слід уважно вислухати скарги, побажання і останні розпорядження помираючого, за можливістю задовольнити їх чи пообіцяти зробити усе можливе. У помираючої людини похилого віку може з’явитись потреба згадати свої помилки, пробачити своїх ворогів, виразити каяття про нанесенні нею самою образи. Соціальному працівнику слід усією своєю поведінкою і манерою активного слухання виразити важливість цього моменту [10, с. 34].

Отже, в даному питанні розглянуто особливості роботи з людьми похилого віку у конкретних випадках, а також виявлено механізми впливу соціальної роботи на проблеми людей похилого віку. Варто зазначити, що робота з людьми похилого віку має свою специфіку та потребує особливої уваги та підготовки з боку соціального працівника.

ВИСНОВКИ

Старість є останнім етапом онтогенезу людини. Головною її особливістю є генетично зумовлений процес старіння, який проявляється в еволюційних змінах в організмі та психіці, послабленні їх функціонування. Фізіологічні перетворення, а також соціально-психологічні чинники впливають на особистісну сферу, поведінку, спосіб життя старої людини.

На сьогоднішній день існує дуже багато визначень старості та гіпотез, які пояснюють явище старіння. Існує більш як 200 різних теорій процесу старіння. До них відносяться теорія зношуваності, теорія «життєвої» енергії в клітинах, інтоксикаційна теорія, теорія дисгармонії та ін. Окрім них виділяють ще молекулярні, клітинні та нейрогуморальні механізми старіння. Кожна з цих теорій вносить певний внесок до геронтології, проте жодна з них не пояснює повної суті старіння та не розкриває повністю його механізму.

Проблемі старіння різні вчені в різні часи приділяли багато уваги. У роботі розглянемо наступні види старіння: природне, сповільнене, передчасне, психологічне та соціальне. Старіння обумовлене як впливом факторів зовнішнього середовища (кліматичних, професійних, соціально-економічних, екологічних, побутових та ін.), так і дією різних, особливо хронічних, захворювань на функції визначених систем і органів людського організму. Проте не варто відкидати той факт, що великою мірою воно також є пов’язане з індивідуальністю особистості.

Виділяють три типи особистості осіб похилого віку у перші роки після виходу на пенсію, які співвідносяться з двома основними стратегіями старіння. Одну лінію розвитку представляє песимістичний тип, другу прогресивну лінію розвитку представляють оптимістичний та гармонійно-реалістичний особистісні типи. В роботі розглянуто також психологічні типи за І. Коном та Д. М. Бромлей. Однак при розгляді цих типологій важливо враховувати, що ці класифікації є відносними, оскільки в реальному житті в «чистому вигляді» психологічні типи зустрічаються рідко.

Зміна соціального статусу людини в старості, викликана, насамперед, припиненням або обмеженням трудової діяльності, трансформацією ціннісних орієнтирів, самого способу життя і спілкування, а також виникненням різних утруднень як у соціально-побутовій, так і в психологічній адаптації до нових умов. Тому в організації соціальної роботи з людьми похилого віку необхідно враховувати всю специфіку їхнього соціального статусу не тільки в цілому, але і кожної людини окремо, їхнього нестатку, потреби, біологічні і соціальні можливості, визначені регіональні й інші особливості життєдіяльності.

У період старості розвиток і функціонування духовної, інтелектуальної, емоційної, спонукальної та фізичної сфер людини набувають специфічного характеру. На цьому віковому етапі особистість припиняє трудову діяльність, обмежуються її соціальні контакти, спостерігаються зміни у її поведінці. Не можна сприймати стару людину як ізольовану, поза його життєвим шляхом. Навпроти, те, що вона являє собою зараз, є відображення багатоаспектного і багатошарового становлення особистості. Слід пам’ятати, що кожна стара людина є особистість і як особистість має найбільше значення. Самоцінність людини повинна бути збережена цілком, вона повинна бути неподільною. При такому розгляді проблеми старості виникає можливість і необхідність підготовки людей до старіння. Задача, ця полягає не тільки в підтримці фізичного стану індивіда, але і вимагає створення умови для його психологічної адаптації, розробки мір психологічного забезпечення.

У роботі з людьми похилого віку соціальним працівникам необхідне, насамперед, розуміння безлічі психологічних, психопатологічних, соматичних, морально-етичних проблем, що виникають у літніх і старих людей, оволодіння методиками і технологіями, що допомогли б і полегшили їхні зусилля в повсякденній практичній роботі і спілкуванні з групами населення, що обслуговуються. Загальновідомо, що переплетення соматичних, психогенних, психологічних проблем старих людей до такого ступеня складно, що часто без достатніх знань і спеціальної підготовки неможливо установити, що визначає стан старої людини — соматичне або психічне захворювання. Від соціальних працівників потрібна оперативність, ініціативність, кмітливість у рішенні конкретних потреб кожної старої людини. Варто зазначити, що робота з людьми похилого віку має свою специфіку та потребує особливої уваги та підготовки з боку соціального працівника.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Авербух Е. С. Расстройства психической деятельности в позднем возрасте. Л. 1969 — 285 с.

2. Андреева Г. М. Психология социального познания. М., 2000

3. Белинская Е. П., Тихомандрицкая О. А. Социальная психология личности. — М., 2001

4. Крайг Г., Бокум Д. Психология развития. 9-е изд.- СПб: Питер, 2005 — 940 с.

5. Краснова О. В. «Мы» и «они»: эйджизм и самосознание пожилых людей // Психология зрелости и старения. — 2000. — № 3. — С. 18 — 36.

6. Краснова О. В., Лидерс А. Т. Социальная психология старости. М., 2002

7. Кулагина И. Ю., Колюцкий В. Н. Возрастная психология: Полный жизненный цикл развития человека. Учебн. пособ. -- М.: ТЦ «Сфера», 2001

8. Курцмен Дж., Гордон Ф. Да сгинет смерть! Победа над старением и продление человеческой жизни. М. 1987.

9. Максименко С. Д. Поняття особистості в психології // Практична психологія та соціальна робота. — 2006. — № 7. — с. 1−7

10. Мартинюк І.А. Психологічна допомога людям похилого віку // Практична психологія та соціальна робота. — 2007. — № 1. — с. 32 — 39

11. Мокряк А. Г. Особливості соціалізації людей похилого віку в умовах інформаційного суспільства: соціально-педагогічний // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2004. — № 4. — C. 5−23

12. Основы социальной медицины: Учебно-методическое пособие / Под ред. А. В. Мартыненко. — М.: Социум, 1998. — 89 с.

13. Толстых А. Возрасты жизни. М. 1988. — 223с.

14. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник/ За ред. проф. А. Й Капської. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 352 с.

15. Стюарт-Гамельтон Ян. Психология старения: (Перевод с английского) Ян Стюарт-Гамельтон — 3-е международное издание — СПб., М.: Харьков: Питер, 2002 — 256с.

16. Шахматов Н. Ф. Психическое старение: счастливое и болезненное. М. Медицина. 1996. — 303с. 50.

17. Щотка О. П. Вікова психологія дорослої людини: Навч. видання. -- Ніжин: Редакційно-видавничий відділ НДПУ, 2001.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой