Специфіка соціальної роботи з сім’ями, що виховують прийомних дітей

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Социология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Роль сім'ї для дитини надзвичайно важлива. Батьки дають дітям життя, відповідають за догляд і виховання, беруть на себе фінансову відповідальність, мають юридичні повноваження, у тому числі на право прийняття важливих рішень від імені дітей. Батьки допомагають відчути взаємне тепло й любов, передають дітям досвід поколінь, життєві цінності та духовність, виховують дітей, задовольняють щоденні потреби, надають зразки для наслідування, поступово прищеплюють соціальні й побутові навички, необхідні у самостійному житті. Усі ці потреби життєво важливі для кожної дитини, якого б віку вона не була.

Діти повинні зростати в сім'ях рідних батьків, але коли це неможливо альтернативою біологічній родині може слугувати інша сім'я.

Влаштування дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, у прийомні сім'ї можна розглядати як делегування державою батькам прав на їх виховання та утримання. Такий підхід передбачає здійснення контролю з боку держави за тим як прийомні батьки виконують зобов’язання, взяті на себе стосовно вихованців. Такий контроль як форма дієвої допомоги здійснюється у ході соціального супроводу таких сімей.

Зараз соціальний супровід прийомної сім`ї є обов’язковим атрибутом функціонування таких сімей, закріпленим на законодавчому рівні, проте до цього часу не існує чітких вимог щодо його практичної реалізації. Подальший розвиток інститутів сімейного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, потребує чіткої регламентації технології здійснення соціального супроводу.

Питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування хвилює багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. В цьому напрямку працюють відомі науковці Г. Бевз, С. Волинець, А. Капська, В. Кузьмінський, Н. Комарова, С. Мещерякова, І. Пєша, Н. Салабай, І. Трубавіна, О. Яременко та інші [18,12].

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні значення прийомної сім'ї в системі опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також в аналізі сучасних форм соціальної роботи з прийомними сім'ями та прийомними дітьми.

Об`єкт дослідження: прийомна сім`я.

Предмет дослідження: специфіка соціальної роботи з сім'ями, що виховують прийомних дітей.

Для досягнення мети дослідження необхідно виконати такі завдання:

— розглянути історію дослідження специфіки соціальної роботи з сім'ями, які виховують прийомних дітей;

— уточнити головні поняття дослідження: «соціальна робота», «прийомна сім`я», «прийомна дитина»;

— визначити принципи та методи дослідження специфіки соціальної роботи з сім'ями, які виховують прийомних дітей;

— розглянути підтримку прийомної сім'ї;

— дослідити моніторинг опіки дітей у прийомних сім'ях;

— з'ясувати форми соціальної роботи з прийомними сім'ями та прийомними дітьми

— вивчити специфіку діяльності соціального працівника з прийомними сім'ями;

— проведення тесту для визначення внутрішньо сімейних відносин.

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ СПЕЦИФІКИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З СІМ'ЯМИ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ПРИЙОМНИХ ДІТЕЙ

1.1 Історія дослідження специфіки соціальної роботи з сім'ями, які виховують прийомних дітей

Проблема соціально-психологічного супроводу прийомних сімей виникла з моменту прийняття першої дитини, що залишилася без піклування батьків, в сім`ю. У результаті еволюції системи закладів і форм соціального піклування про дітей-сиріт дослідники дійшли висновку про необхідність більш детального вивчення особливостей як самої прийомної сім'ї, так і самих дітей — сиріт з метою розвитку та гармонізації відносин у прийомній сім'ї на різних етапах її існування.

У сучасних психологічних роботах А. Я. Варга, В. Г. Ромек, В. В. Столина, Я. Т. Соколова, І.А. Фурманова, Н.В. Фурманової та ін. ця проблема розглядається на рівні виявлення психологічних особливостей прийомних дітей (низького ступеня засвоєння ними моральних норм і моральних цінностей, порушень в поведінці), розглядаються психологічні проблеми прийомних батьків (перебільшення своєї відповідальності за те, що відбувається з дитиною, не завжди адекватне використання методів покарання і заохочення, переважання негативної оцінки вигляду, поведінки, діяльності прийомної дитини, відсутність емпатійно — емоційного контакту). Такі психологічні особливості дітей, які виховуються поза родиною, як підвищена емоційність і реактивність, невпевненість у собі в поєднанні з невротичної тривожністю виявили, дослідники Р. А. Зачепицький, М.А. Калініна, М.Є. Проселкова, Є.К. Яковлєва та ін. [17,22]

Питання, пов’язані з розвитком дітей, підготовкою та навчанням потенційних прийомних батьків, активно вивчала група самарських фахівців (О.М. Вознюк, Г.І. Гусарова, В.Б. Тасі). Ними, зокрема, розроблено нормативно — правові аспекти проблеми. Медико-соціальні аспекти створення та функціонування прийомних сімей розглядаються в роботах Г. П. Котельникова, І.М. Маковецкой, И.І. Мельченко, О.М. Міхасекаідр [24,31].

Вивченню особистісних особливостей прийомних батьків, психологічної та педагогічної культури біологічних та прийомних батьків присвячено цілий ряд робіт психологів, педагогів, співробітників центрів усиновлення дітей (Г.І. Гусарова, Г. П. Котельников, Л. А. Чернишова та ін.), які здійснюють підготовку майбутніх прийомних сімей [16,37].

Аналіз загальних підходів до соціалізації дітей-сиріт міститься в роботах І.Ф. Дементьєвої, І.Б. Назарової, Є.Є. Чепурних; проблеми соціалізації та адаптації дітей-сиріт досліджені в роботах Л.Н. Філіппової, Т.І. Шульга [15,37].

Широко розглянута в науковій літературі проблема психічного розвитку дітей, які перебувають в умовах дефіциту спілкування з близьким дорослим. Дана проблема представлена в роботах вітчизняних і зарубіжних вчених: Л. С. Виготського, Л.М. Шіпіцін, Д. Боулбі, Е. Фромма [13, 47].

Проблеми емоційного розвитку дитини-сироти в притулку досліджувалися швейцарськими психологами М. Майерхофер і В. Келлером. На їх думку, соціальна та біологічна неповноцінність батьків є основним чинником розвитку психічних порушень у дітей, позбавлених батьківського піклування [18].

Значний інтерес представляють роботи Л. Я. Олиференко і Т.І. Шульга про процеси соціальної адаптації особистості. Значення соціальних чинників у розвитку дитячої психіки представлені в роботах Е. Фромма, І.С. Кона, A.M. Прихожан, H.H. Толстих [27, 83].

Роль сім'ї та сімейних традицій у формуванні особистості дитини, розглядалася в роботах філософів В. В. Розанова, B.C. Соловьева. У сучасному суспільстві спостерігається процес ослаблення сім'ї як соціального інституту, зміна її соціальних функцій, ці закономірності як наслідок кризи особистості розглядав у своїх роботах Н. Бердяев [14, 59].

1.2 Уточнення головних понять дослідження: «соціальна робота», «прийомна сім`я», «прийомна дитина»

Поняття «соціальна робота» увійшло в соціально-гуманітарну літературу наприкінці XIX ст. у відповідь на соціальну потребу суспільства у змістовому відображенні практичної діяльності людей, які допомагали бідним.

Серед провідних теоретиків соціальної роботи можна привести визначення соціальної роботи О.І. Холостової - як «особливий вид діяльності, метою якої є задоволення соціально гарантованих та особистісних інтересів різних груп населення, створення умов, що сприяють відновленню чи покращенню здатності людей до соціального функціонування» [25,47].

Схоже розуміння визначення соціальної роботи належить А.Й. Капській — «це вплив професіоналів, громадськості та соціальних інститутів на суспільство шляхом формування і реалізацій соціальної політики, спрямованої на створення сприятливих умов життєдіяльності кожної людини і сім'ї». Можна відмітити, що ці дві авторки важливе значення надають організаційним формам держави [3,66].

З іншого боку, багато вчених акцентують увагу на наданні допомоги особистості та вважають, що це — «професійна діяльність, пов’язана з використанням соціологічних, психологічних, педагогічних методів і прийомів для розв’язання індивідуальних та соціальних проблем».

О.В. Безпалько також відмічає, що в українських словниках поняття соціальної роботи трактується як «цілеспрямована діяльність у суспільстві через уповноважені органи, спрямована на забезпечення належного соціального, культурного та матеріального рівня життя членів суспільства та надання допомоги різним категоріям людей». Як бачимо, тут поряд з державним піклуванням також вказується на допомогу [5,31].

В. Полтавцем приводиться така дефініція: «Соціальна робота — це система теоретичних знань і заснована на них практика, яка має на меті забезпечення соціальної справедливості шляхом насадження і підтримки найменш захищених верств суспільства та протидії соціального виключення». Тут більший акцент ставиться на соціальній політиці.

Слід звернути також увагу на визначення соціальної роботи Національної асоціації соціальних працівників США як «професійну діяльність з надання допомоги індивідам, групам і спільнотам, посилення чи відновлення їх здатності до соціального функціонування та створення сприятливих соціальних умов для досягнення цих цілей». У цьому визначенні можна звернути увагу на відсутність звернень до державних органів та надання допомоги для здатності для соціального функціонування.

Уточнення таких напрямків соціального функціонування прослідковуються у деяких авторів та пов’язуються з процесами самовиявлення та соціалізації.

Так, наприклад, Л. Г. Коваль та І.Д. Звєрєва вказують на те, що у процесі «професійної або волонтерської діяльності є вплив на особистість із метою надання допомоги їй у самовиявленні», та І.І. Мигович відмічає, що соціальна робота це — «професійна діяльність соціальних інститутів, державних і недержавних організацій, груп та окремих індивідів, пов’язана з наданням допомоги особам чи групам людей щодо соціалізації, якщо у них за відсутності належних умов у суспільстві або через наявність особистих вад процес соціалізації ускладнюється, призупиняється або відбувається у зворотному напрямі» [8].

Сама О. В. Безпалько вказує на те, що є три підходи до трактування соціальної роботи на сучасному етапі:

1) інструмент реалізації державної соціальної політики;

2) допомога населенню у кризових та важких ситуаціях;

3) зводиться до надання соціальних послуг.

З цими групуваннями визначень можна було б погодитись, але між другою та третьою групою немає значної різниці, тому що допомогу населенню можна розглядати як послугу. З іншого боку, слід звернути увагу на те, що деякі автори пов’язують функції соціальної роботи з процесами самовиявлення, соціалізації, соціального функціонування та самодопомогу, котру М.В. Фірсов включає до загальної допомоги.

Разом з тим, визнаний спеціаліст у соціальній роботі України А. Й. Капська пише: «Вітчизняні вчені (В. Андрущенко, М. Лукашевич та ін.) під поняттям соціальна робота … зв’язують надання допомоги у здійсненні соціалізації» [3,79].

Останнє визначення є дещо спірним, оскільки у соціальній роботі на перше місце виступає не допомога у соціалізації, а допомога людині у визначенні самоцінності соціально значущої поведінки, прояву соціальної активності, можливість «знайти» себе і своє місце.

Це дозволяє висловити думку про можливість функціонування ще одного визначення поняття «соціальна робота», котру ми розуміємо, як соціально-філософський, психолого-педагогічний феномен, який вбирає у себе багатогранність будь-якої особистості і професійної діяльності фахівця у соціальній сфері: це — інтегрована управлінська діяльність, спрямована на зміну сукупності умов функціонування і розвитку процесів з метою досягнення оптимальної їх відповідності інтересам і потребам особистості, груп суспільства".

Прийомна сім'я — це сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей для виховання і спільного проживання. Загальна кількість рідних та прийомних дітей у сім'ї не повинна становити більше п’яти осіб.

Прийомна сім'я є формою державної опіки над дітьми-сиротами й дітьми, позбавленими батьківського піклування, коли частину функцій — матеріальне забезпечення утримання дітей, оплату праці прийомних батькам, методичну підготовку прийомних батьків та допомогу їм у вихованні сироти, а також контроль за утриманням і вихованням дитини — держава залишає за собою. Основна мета прийомної сім'ї — тимчасове утримання та виховання дитини, яка приходить у сім'ю з дитячого інституційного закладу, з кризової сім'ї, з притулку або медичної установи. Інститут прийомної сім'ї принципово відрізняється від усиновлення, опіки родичів та опіки над дітьми у дитячих будинках сімейного типу [16,15].

1.3 Принципи та методи дослідження специфіки соціальної роботи з сім'ями, які виховують прийомних дітей

Загальнонаукова методологія використовується в усіх або в переважній більшості наук, оскільки будь — яке наукове відкриття має не лише предметний, але й методологічний зміст, спричиняє критичний перегляд прийнятого досі понятійного апарату, чинників, передумов і підходів до інтерпретації матеріалу, що вивчається.

У своїй роботі ми використали такі принципи дослідження, як:

— історичний;

— термінологічний;

— системний.

Для того, щоб дослідити специфіку соціальної роботи з сім'ями, які виховують прийомних дітей, потрібно зрозуміти особливості соціальної роботи. Це можливо за умови цілісного підходу до об'єкта вивчення, розгляду його виникнення та розвитку, тобто застосування історичного підходу до його вивчення.

Будь-яке теоретичне дослідження потребує описування, аналізу та уточнення понятійного апарату конкретної галузі науки, тобто термінів і понять, що їх позначають.

Ми у даній роботі використовуємо термінологічний принцип, який передбачає вивчення історії термінів і понять, уточнення змісту та обсягу понять, їх місця в понятійному апараті теорії, на базі якої ґрунтується дослідження. Вирішити це завдання допомагає метод термінологічного аналізу.

До методології роботи слід віднести системний підхід, застосування якого потребує кожний об'єкт наукового дослідження. Сутність його полягає у комплексному дослідженні соціальної роботи з сім'ями, які виховують прийомних дітей.

Своє дослідження ми розпочали із опрацювання літературних джерел, пов’язаних з досліджуваною проблемою. На цьому етапі відбувається накопичення значної кількості різноманітної інформації. Для ефективного аналізу накопичуваної інформації важливо знати методи її обліку та опрацювання.

Ми склали бібліографічний перелік в алфавітному порядку за прізвищами авторів та їх назвами. Дотримання такої вимоги прискорило пошук потрібної інформації, яка опрацьовуватиметься на протязі всього періоду проведення дослідження.

Всю інформацію, одержану у процесі роботи з літературними джерелами, ми систематизували, проаналізували і виклали у письмовому вигляді.

Понятійний аналіз застосований у роботі з метою уникнення термінологічної плутанини та для забезпечення однозначності тлумачення термінів, які використовуються у науковому дослідженні.

Ми застосували таку послідовність виконання понятійного аналізу:

— виділення понять, які є основними для дослідження;

— аналіз визначень і виявлення найбільш придатних для даного дослідження.

Методи емпіричного дослідження: спостереження, порівняння, експеримент, вимірювання, моніторинг.

Спостереження, по визначенню у філософських словниках, — це навмисне й цілеспрямоване сприйняття зовнішнього світу з метою вивчення і відшукання смислу в явищах.

Спостереження вважається найбільш елементарним методом, що виступає, як правило, у якості одного зі складових у комплексі інших емпіричних методів.

Можливості метода спостереження обмежені. Він дозволяє виявити лише зовнішні ознаки, зовнішні прояви фактів. Внутрішні процеси залишаються для спостереження недоступними.

Порівняння. До найпоширеніших методів пізнання, наукового дослідження належить і порівняння. Не випадково існує відома сентенція «усе пізнається в порівнянні». Порівняння дозволяє визначити подібність і відмінність предметів і явищ, теорій, точок зору, виявити те спільне, що властиво двом або декільком об'єктам, а виявлення спільного є щаблиною на шляху до пізнання закономірностей і законів.

До порівняння, як методу пізнання, висуваються певні вимоги: порівнюватися повинні лише такі об'єкти і явища, між якими може існувати певна об'єктивна спільність; порівняння повинне здійснюватися за найбільш важливими, істотними ознаками.

Для порівняння можна використовувати наступний алгоритм:

— розглянути кожен досліджуваний об'єкт або явище окремо;

— виокремити ознаки, за якими можна їх порівняти;

— порівняти об'єкти або явища по всіх ознаках відносно одного об'єкта або явища;

— визначити спільне;

— визначити відмінності.

Експеримент (від лат. experimentum — проба, досвід) визначається в деяких словниках як планомірно проведене спостереження; планомірна ізоляція, комбінація і варіювання умов з метою вивчення залежних від них явищ. Тим самим людина створює можливість спостережень, на основі яких складаються його знання про закономірності в спостережуваному явищі.

Таким чином, ми оглянули літературу з проблеми соціальної роботи з сім'ями, які виховують прийомних дітей, розглянули сутність головних понять роботи: «соціальна робота», «прийомна сім`я», «прийомна дитина».

Для дослідження специфіки соціальної роботи з сім'ями, які виховують прийомних дітей та визначення головних понять, ми використали такі методи: порівняльно-історичний, термінологічний і аналіз літератури.

сім'я прийомний діти опіка

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СПЕЦИФІКИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З СІМ'ЯМИ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ПРИЙОМНИХ ДІТЕЙ

2.1 Підтримка прийомної сім'ї

Як свідчать наукові дослідження з психології, влаштування нерідних дітей у прийомні сім'ї призводить до появи нових проблем та ускладнень у стосунках між членами родини. Тому ефективне функціонування прийомної сім'ї, відновлення її виховного потенціалу вимагає постійної підтримки.

Організація роботи з підтримки функціонування прийомної сім'ї має ґрунтуватися на засадах неперервності, професійності, міжвідомчої взаємодії та етапності.

На початковому етапі функціонування прийомної сім'ї здійснюється початкова підтримка. Вона потрібна для сприяння адаптації сім'ї і прийомної дитини до нових умов проживання, пошуку ефективних способів взаємодії. Подальша підтримка спрямована на розв’язання проблем розвитку прийомної дитини в різні періоди її становлення чи проблем функціонування сім'ї, які обмежують її можливості в наданні опіки прийомній дитині.

Процес надання підтримки прийомним сім'ям здійснюється шляхом соціального супроводу.

Учасниками супроводу прийомних сімей є: представники органів державної влади; соціальні працівники; прийомні батьки та їхні діти; прийомні діти; біологічні батьки прийомних дітей, родичі; залучені спеціалісти; супервізор.

Учасники процесу супроводу мають усвідомлювати, що ефективність підтримки прийомних сімей залежить від їхньої узгодженої взаємодії. Для цього важливо, щоб принципи взаємодії основних учасників були відображені в угоді про влаштування дитини у прийомну сім'ю. На даний час організацію та здійснення соціального супроводу сімейних форм опіки покладено на Центри соціальних служб для молоді.

Важливими організаційними заходами з підтримки прийомних сімей та прийомних дітей є:

— аналіз дотримання державних гарантій прийомним сім'ям та забезпечення прав прийомних дітей;

— щорічний огляд функціонування сім'ї та розвитку прийомної дитини;

— організація заходів щодо надання благодійної допомоги прийомним сім'ям;

— сприяння розвитку груп взаємодопомоги прийомних батьків (групи зустрічей).

— організація навчання членів прийомних сімей (наприклад, проведення літньої школи для прийомних сімей) [18,84].

Держава в особі представників відповідних відділів державної адміністрації гарантує надання таких видів матеріальної підтримки прийомним батькам та забезпечення прав прийомних дітей:

— вчасних виплат на утримання дітей в прийомних сім'ях;

— дотримання та забезпечення особистісних й матеріальних прав прийомних дітей (оздоровлення, безкоштовний проїзний квиток, забезпечення житлом, тощо);

— організації супроводу прийомних сімей тощо.

Соціальний супровід прийомних дітей — вид соціальної роботи, система комплексних заходів для підтримки, реабілітації та соціалізації прийомних дітей.

Основний принцип роботи соціального працівника, який здійснює супровід прийомних дітей — індивідуальний підхід до коленої дитини. Це сприятиме повноцінній соціалізації, реабілітації/ збереженню її здоров’я тощо.

Визначальними завданнями соціального супроводу прийомних дітей є:

— робота по забезпеченню вікових потреб дітей;

— здійснення реабілітаційних заходів (медичних та оздоровчих, освітянських, соціальних та правових);

— захист прав прийомних дітей (майнових, житлових, особистісних);

— підтримка контактів дитини з її біологічними родичами;

— залучення різних видів додаткової допомоги для прийомних дітей;

— підготовка щорічного звіту про стан та розвиток дитини у прийомній сім'ї [14,167].

Основними формами роботи соціального працівника щодо реалізації плану соціального супроводу прийомних дітей є:

— відвідування на дому;

— зустрічі, прогулянки з прийомними дітьми:

— підтримка телефонних контактів (робота щотижневої телефонної години);

— консультування прийомних дітей;

— організація зустрічей з біологічними родичами і спостереження за перебігом цих зустрічей;

— представлення інтересів прийомних дітей в установах та закладах;

— організація навчальних програм для прийомних дітей;

— щорічний аналіз стану та розвитку прийомних сімей [10,155].

Для виконання поставлених завдань та вирішення нагальних питань розвитку прийомної дитини соціальний працівник налагоджує співпрацю з різними фахівцями та державними службовцями.

Соціальний супровід прийомних сімей- вид соціальної роботи, система комплексних заходів для підтримки сприятливих соціально-економічних та психологічних умов функціонування сім'ї, збереження її здатності до виховання прийомних дітей.

Основними завданнями соціального супроводу прийомних сімей є:

— підтримка здорового соціально-психологічного клімату сім'ї;

— навчання та посилення виховного потенціалу прийомних батьків;

— контроль за отриманням батьками державних виплат на утримання дитини;

— формування партнерських стосунків між учасниками соціального супроводу;

— залучення різних видів додаткової допомоги за потребою;

— захист прав та інтересів прийомних сімей;

— підготовка щорічного звіту про ефективність функціонування прийомної сім'ї [13,203].

Соціальний супровід прийомних сімей ґрунтується на принципі співпраці між учасниками процесу для виконання головного завдання — соціальної реабілітації та соціалізації прийомних дітей.

Формами роботи соціального працівника із супроводу прийомної сім'ї є:

1 — відвідування прийомної сім'ї;

2 — підтримка телефонних контактів;

3 — організація груп взаємопідтримки, спеціальні індивідуальні освітні програми тощо;

4 — представництво інтересів прийомних сімей;

5 — посередництво при вирішенні суперечностей;

6 — організація надання матеріальної та інших видів допомоги за потребою;

7 — щорічний аналіз ефективності функціонування прийомних сімей.

Соціальний працівник та прийомні батьки є партнерами у наданні опіки дитини у прийомній сім'ї. Соціальний працівник є з'єднуючою ланкою-між державою та прийомними батьками і саме його кваліфікаційна підготовка та робота забезпечують компетентне вирішення і узгодження усіх поточних питань супроводу прийомної сім'ї.

План соціального супроводу — це план спільних дій соціального працівника та прийомних батьків щодо соціалізації прийомних дітей та підтримки прийомних сімей. План соціального супроводу складається соціальними працівниками після підписання угоди про влаштування дитини у прийомну сім'ю відповідно до визначених завдань і містить у собі дві частини.

Для прийомної дитини план соціального супроводу (частина перша) складається за такими напрямками:

— Економічний супровід — діяльність спрямована на підтримку матеріального благополуччя прийомної дитини. Передбачає дотримання своєчасності державних виплат на утримання дитини в прийомній сім'ї та пошук додаткових ресурсів для вирішення актуальних потреб дитини, підтримки її здоров’я, процесу навчання та розвитку.

— Юридично — правовий супровід — діяльність, спрямована на дотримання державних гарантій стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані до прийомної сім'ї, а також здійснення заходів із захисту їхніх прав та законних інтересів. Юридичний супровід здійснюється через консультування прийомних батьків, прийомних дітей, соціальних працівників; написання запитів, листів, клопотань, звернень та інших письмових документів; роботу з нормативною базою для вивчення особливих питань, які виникають в ході поточної роботи та формування тематичних вибірок нормативних актів; підготовки та інструктажу соціальних працівників для представлення інтересів прийомних дітей; розробку нових та удосконалення існуючих договорів для врегулювання законодавче невизначених питань; контроль за на явністю усіх необхідних документів у справах прийомних сімей тощо.

— Психологічний супровід — проведення комплексу заходів з реабілітації, реактивації, перенаучіння та ресоціалізації прийомних дітей в прийомних сім'ях. Для цього можуть використовуватися такі форми роботи: моніторинг психічного стану та розвитку дитини, психодіагностика (базова, поточна, за запитом, по виходу дитини з прийомної сім'ї - завершальна), психокорекція, психотерапія (робота з травмою втрати), консультування, організація та проведення тренінгів. моніторинг інтеграції дитини в прийомній сім'ї.

— Медичний супровід — діяльність спрямована па вирішення питань охорони здоров’я прийомної дитини. Це передбачає: спільне відвідування соціальним працівником, прийомними батьками та прийомною дитиною дільничного лікаря;

— складання плану медичного супроводу та контроль за його виконанням;

— контроль за використанням коштів, заощаджених на рахунку дитини для спеціального лікування;

— пошук коштів на медичну допомогу для особливих видів лікування тощо.

— Педагогічний супровід — діяльність спрямована на вирішення питань навчання прийомних дітей та здобуття ними освіти. Це передбачає:

— складання плану педагогічної роботи з прийомною дитиною в рамках компетенції навчального закладу та контроль за його виконанням;

— зустрічі та бесіди з керівниками навчальних закладів та педагогічним персоналом (за потребою);

— підтримка контактів з педагогічними працівниками та керівництвом навчального закладу (за потребою);

— бесіди з прийомними дітьми та прийомними батьками щодо організації домашнього навчання;

— заняття з прийомними дітьми (за потребою) [15,71].

Проживання та сімейні взаємини в прийомній сім'ї - спостереження за тим, як складаються стосунки дитини із членами прийомної сім'ї, чи враховуються потреби прийомної дитини, наскільки дитина комфортно себе почуває в сім'ї. Це здійснюється під час відвідувань прийомної сім'ї, зустрічей та прогулянок з дитиною.

Стосунки з біологічною ріднею — робота спрямована на виконання визнаних доцільними опікунською радою контактів дитини з її біологічними родичами. Це передбачає організацію зустрічей на визначеній території з дотриманням екологічності умов проведення. Робота соціального працівника з біологічними батьками та родичами прийомної дитини проводиться з метою оцінки можливості її реінтеграції. Повернення дитини у біологічну сім'ю можливе внаслідок відновлення здатності батьків (родичів) самостійно та повноцінно турбуватися про дитину. У випадку неможливості реінтеграції соціальний працівник має зважати на доречність усиновлення прийомної дитини.

Частина друга плану, яка стосується прийомної сім'ї містить такі блоки:

* Економічний — включає в себе контроль за своєчасним отриманням прийомними батьками коштів на утримання прийомної дитини в сім'ї, контроль за своєчасним поданням прийомними батьками фінансових звітів, пошук додаткових ресурсів для задоволення потреб прийомної сім'ї.

* Моніторинг стану прийомної сім'ї - включає в себе спостереження за психологічним станом членів прийомної сім'ї, аналіз цих спостережень з метою попередження ускладнень, що можуть виникати у сім'ї. За результатами моніторингу вносяться поточні корективи у план супроводу прийомної сім'ї. Моніторинг здійснюється методом відвідувань, телефонних контактів, організації у Службі зустрічей всіх членів сім'ї.

* Консультативний, методично — навчальний — включає надання консультацій з різних напрямків знань щодо функціонування прийомної сім'ї. Здійснюється згідно плану та за запитом членів сім'ї. Він охоплює такі напрямки — медичний, юридично — правовий, соціальний, педагогічно-виховний. Формами його реалізації є надання необхідної інформації, проведення консультацій, груп взаємо підтримки, організація індивідуальних та групових форм навчання з метою підвищення виховного потенціалу прийомної сім'ї.

* Психологічний (за потребою) — включає в себе систему заходів, спрямованих на корекцію соціально-психологічного клімату прийомної сім'ї.

Спочатку слід розробити план соціального супроводу на перший місяць існування прийомної сім'ї, враховуючи найбільш гострі проблеми, які потребують термінового вирішення, далі розробляється план супроводу на півріччя. У подальшому складається щорічний план соціального супроводу.

Виконання завдань соціального супроводу прийомних дітей та сімей має здійснюватися окремо уповноваженими соціальними працівниками. Тому чіткий розподіл обов’язків між ними, уміння домовлятися при плануванні візитів, об'єктивність оцінки ситуації, толерантність у спілкуванні є запорукою успішної співпраці.

Спільні відвідування прийомної сім'ї необхідно здійснювати у період взаємної адаптації після влаштування дитини у прийомну сім'ю. Адаптаційний період триває один рік і має такі контрольні межі: перший місяць існування прийомної сім'ї, три місяці, шість та дванадцять місяців. Впродовж першого місяця соціальні працівники мають відвідувати прийомну сім'ї щотижнево. Протягом наступних трьох місяців — один раз на два тижні, потім, якщо все добре у новоствореній сім'ї, візити плануються один раз на місяць. У період адаптації бажано, щоб під час візитів були присутні всі члени сім'ї для того, щоб мати змогу при потребі поспілкуватися із соціальними працівниками.

Протягом другого року існування прийомної сім'ї відвідування плануються один раз на два/три місяці і мають здійснюватися соціальними працівниками окремо. У подальшому візити плануються один раз у півроку та за потребою.

2.2 Моніторинг опіки дітей у прийомних сім'ях

Державна опіка дітей у прийомних сім'ях потребує здійснення контролю з боку державних органів влади. Функції створення, підтримки та контролю належного рівня державної опіки у прийомних сім'ях делеговані відділам державних адміністрацій у справах сім'ї та молоді. Функція-контролю реалізується через такий вид соціальної роботи-як нагляд за функціонуванням прийомної сім'ї та падання заміщувальної опіки прийомній дитині.

Нагляд є важливим елементом моніторингу прийомної сім'ї і здійснюється у процесі планових візитів соціальних працівників. Слід зазначити, що проведення нагляду не повинно збільшувати кількість візитів у прийомну сім'ю і таким чином спричиняти додаткове навантаження на прийомну родину. Число запланованих на рік зустрічей має бути сталим, проте одні візити мають здійснюватися з метою соціального супроводу, інші - нагляду.

Нагляд за функціонуванням прийомної сім'ї має гарантувати, що прийомні діти виховуються у нормальних умовах і їм нічого не загрожує. Крім того, нагляд — це право і джерело підтримки для прийомних батьків, а не додаткові проблеми. Знання про здібності, сильні та слабкі сторони прийомних батьків уможливлюють надання належної підтримки, особливо при складних обставинах. Регулярні цілеспрямовані зустрічі допомагають розвивати робочі відносини, гарантують, що соціальний працівник може запропонувати необхідну підтримку. Органи опіки та піклування несуть відповідальність за узгодженість і своєчасність проведення нагляду та прийняття відповідних рішень за його результатами.

Основними завданнями нагляду за прийомною сім'єю та розвитком дитини є:

— спостереження за виконанням прийомними батьками плану соціального супроводу прийомної дитини та дотримання ними умов угоди;

— щорічна оцінка розвитку прийомної дитини;

— щорічна оцінка ефективності функціонування прийомної сім'ї;

— аналіз сімейного клімату та виконання прийомними батьками функцій опіки [16,68].

Результати процесу нагляду оформлюються у вигляді звіту і виносяться на розгляд комісії фахівців та опікунської ради.

Оцінка дитини у прийомній сім'ї спрямована на виявлення змін, що відбулися у її розвитку та з’ясування відповідності надання опіки потребам дитини, Основними видами оцінки є:

— оцінка стану здоров’я та розвитку прийомної дитини, яка поділяється на базову, поточну, завершальну;

— оцінка якості опіки дитини в прийомній сім'ї, яка поділяється на поточну та завершальну,

Базова оцінка (як правило, експерта) проводиться спочатку па етапі влаштування дитини в прийомну сім'ю і включає загальну інформацію про дитину, а також результати діагностики стану здоров’я та розвитку дитини. На підставі даної оцінки складається план соціального супроводу сім'ї і формуються індивідуальні критерії для проведення подальшого щорічного оцінювання (поточного, результуючого).

Поточна оцінка здійснюється методом порівняння попередніх даних з поточними і слугує основою для корекції плану супроводу. Проводиться, як правило, в перший рік функціонування прийомної сім'ї через півроку після влаштування дитини в прийомну сім'ю.

Завершальна оцінка проводиться за півроку до виходу дитини з прийомної сім'ї, щоб з’ясувати, чи готова дитина до самостійного життя. Цей вид оцінки проводиться також у ситуації переводу прийомної дитини чи припинення функціонування прийомної сім'ї.

Для проведення оцінки використовують такі показники:

— стан здоров’я дітей;

— дотримання особистісних прав дітей (право на ім'я, національність, громадянство, підтримку контактів з біологічними родичами тощо);

— забезпечення майнових та житлових прав дітей (спадок, житло тощо);

— рівень розвитку (фізичного, емоційного, соціального, морального тощо) і стан дитини;

— рівень досягнень в освіті;

— відповідність опіки потребам дитини;

— здатність прийомної сім'ї опікуватися про нерідну дитину [17,97].

За результатами оцінки складаються рекомендації для подальших дій щодо соціального супроводу прийомної сім'ї та прийомної дитини. Матеріали оцінки надаються органам опіки та піклування, для узгодження подальших дій щодо захисту прав, підтримки дитини та прийомної сім'ї.

2.3 Форми соціальної роботи з прийомними сім'ями та прийомними дітьми

Всі форми соціальної роботи із супроводу прийомних сімей та прийомних дітей поділяються на групові та індивідуальні.

Групи зустрічей прийомних батьків проводяться один раз на місяць. Метою проведення групових зустрічей прийомних батьків є набуття ними навичок прийняття і розуміння себе та інших, розвиток уміння встановлювати партнерські стосунки та здобуття здатності бути гнучким у поведінці. Групи зустрічей проводить психолог або досвідчений соціальний працівник, який володіє методикою проведення таких зустрічей.

Завдання:

1. створення в групі атмосфери взаємодовіри. взаємоповаги та взаємопідтримки;

2. вчасне виявлення «проблемних зон» функціонування прийомної сім'ї;

3. прояснення потреб прийомних батьків та напрямків необхідної підтримки;

4. розширення досвіду учасників в вирішенні складних ситуацій;

5. навчання методам психологічної самодопомоги;

6. навчання навичкам ассертивної поведінки;

7. інформування про сфери отримання кваліфікованої допомоги.

Щоб позитивний груповий процес міг відбутися, потрібно дотримуватися таких умов проведення групових зустрічей:

* час роботи групи і його використання планують самі учасники згідно питань, які їх хвилюють. Формами роботи може бути поведінковий тренінг, робота в партнерських парах тощо;

* роботи повинна проводитися в спеціально облаштованому для цього приміщенні;

* доречна наявність поруч окремої кімнати, яка знадобиться у випадках розгортання конфліктної ситуації між окремими учасниками групи. У групі завжди знайдеться медіатор — нейтральна особа або другий ведучий, який захоче уважно вислухати спочатку одного, а потім другого учасника суперечки. Конфлікт що виник, не завжди швидко може бути вирішений. Група зустрічей завжди має обмежений час проведення. Тож, щоб груповий процес залишити у безпеці і захистити від деструктивних процесів, які завжди будуть виникати з групі, краще конфліктну ситуацію ізолювати і для її вирішення надати медіатору та учасникам конфлікту окрему кімнату. Етап «вибуху», через який проходить будь-яка тривалоіснуюча група є одним із методів, який використовується в психотерапевтичних групах особистісного росту. В групових зустрічах цей процес потрібно купирувати. Одним із таких способів є вище описаний;

* група повинна бути відкрита для нових учасників, що буде сприяти збереженню позитивного групового процесу;

* оскільки групи зустрічей народжують почуття унікальності спілкування, яке важко відтворити в реальному житті, ведучий групи повинен слідкувати за наступним:

— щоб самовираження та саморозкриття членів групи не були самоціллю, а сприяли створенню довірливої атмосфери і усвідомленню свого «Я»;

— люди, які нездатні адаптуватися до реального світу, комфортно себе почувають лише в вузькому колі однодумців. Не слід допускати, щоб такі групи ставали замінниками реального спілкування;

— група має позитивний вплив на особистість, якщо набутий в групі досвід вона використовує в реальному житті:

— підходи ведучого до групової роботи та особистісні характеристики членів групи є визначальними факторами її успішності:

— робота ведучого групи не повинна зумовлювати формування ставлення до нього як до наділеного «магічними якостями». Ведучий повинен залишатися реальною людиною і на рівні інших членів групи бути включений в її роботу;

— як правило, прийомні батьки мають здатність долати складні ситуації [18,93].

Ведучим групи слід пам’ятати, що способи подолання складних життєвих ситуацій є різними і люди по-різному реагують на сильні емоції та конфлікти. Вміння ведучого визнавати доречність різних способів вирішення складних ситуацій, може вступити у конфлікт із моральними переконаннями та стилем поведінки учасників. Нереалістичні очікування від групи, приписування їй функцій вирішення питань матеріальної допомоги, схильність учасників уникати або йти на конфронтацію у складних ситуаціях, занижена самооцінка можуть призвести до нездатності людини реалізувати у житті груповий досвід. За таких умов група може мати негативний вплив на особистість.

Метод груп зустрічей дає людям відчуття спільності, тому їх надбання широко використовуються у роботі різних груп та соціальних інститутів.

Поки існує проблема самотності, відчуження, а також прагнення особистості до реалізації власного потенціалу, буде відповідна необхідність у групах зустрічей. Інститут прийомної сім'ї недостатньо розвинений у нашій країні. Тож потреба у підтримці однодумцями людей, які створили прийомні сім'ї, ще тривалий час буде актуальною. Проведення групових зустрічей є вдалою та ефективною формою підтримки прийомних батьків.

2.4 Діагностика внутрішньосімейних відносин за методикою «Кінетичного малюнку сім'ї»

Тест «Кінетичний малюнок сім'ї» запропонований в 1972 р. Р. Бернсом і С. Кауфманом для діагностики внутрішньосіейних відносин з точки зору дитини, дає інформацію про суб'єктивну сімейну ситуацію дитини. Він допомагає виявити відносини в сім'ї, які викликають тривогу у дитини, показує, як він сприймає інших членів сім'ї та своє місце серед них.

Використовуючи тест «Кінетичного малюнку сім'ї», слід мати на увазі, що кожен малюнок є творчою діяльністю, і не тільки відбиває сприйняття своєї сім'ї, а й дозволяє дитині аналізувати, переосмислювати сімейні відносини. Тому малюнок сім'ї не тільки відображає сьогодення і минуле, але також спрямований на майбутнє: при малюванні дитина інтерпретує ситуацію, по-своєму вирішує проблему актуальних сімейних відносин.

Тест проводиться з 8 — річним хлопчиком Пашею, який проживає в прийомній родині один рік.

Тест «Кінетичний малюнок сім'ї» складається з 2 частин: малювання своєї сім'ї та бесіди після малювання. Для виконання тесту дитині дається стандартний аркуш паперу для малювання, олівець, кольорові олівці і гумка.

Бесіда після закінчення малювання включає в себе такі питання:

1. Хто намальований на малюнку?

2. Що робить кожен член сім'ї ?

3. Де вони знаходяться ?

4. Їм весело або нудно ?

5. Хто з них найщасливіший і чому ?

6. Хто самий нещасний, чому?

Крім питань дитині можна запропонувати рішення декількох ситуацій для виявлення позитивних і негативних стосунків у сім'ї:

1. Уяви собі, що ти маєш два квитки в цирк. Кого ти покликав піти з собою ?

2. Ти будуєш з конструктора будинок і у тебе не виходить. Кого ти покличеш на допомогу ?

3. Ти маєш багато квитків (на один менше, чим членів родини) на цікаву кінокартину. Хто залишиться вдома?

4. Уяви собі, що ти потрапив на безлюдний острів .З ким би ти хотів та м пожити?

Аналіз структури малюнка.

1. Порівняння складу сім'ї з реальним.

Сім'я намальована в повному складі, що свідчить про емоційне благополуччя в родині, дружні відносини, в дитини присутнє почуття спільності з родиною.

2. Розташування членів родини, особливості їх взаємодії.

Члени сім'ї розташовані досить близько один до одного, це ознака почуття єдності. Всі вони зайняті однією справою — введення домашнього господарства, що свідчить про згуртованість, спільність інтересів, взаємодопомогу.

3. Послідовність і особливості малювання членів сім'ї.

Першими були намальовані батьки, спочатку тато, а потім мама. За ними була намальована сестра, а потім брат. У центрі композиції - тато, як важливий суб'єкт в домашній ієрархії. Всі вони приблизно однакового розміру, що свідчить про значимість цих членів родини для дитини. Всі члени родини в гарному настрої, усміхнені. Дитина намалювала себе приблизно однаково за зовнішнім виглядом зі своїм братом, що може свідчити про ідентифікацію себе з ним та тісний дружній зв’язок. Також вони з братом зайняті спільною справою — прибиранням.

4. Кольорова гамма малюнку.

Зазвичай діти використовують 6−8 кольорів. У цьому випадку можна говорити про нормальний середньому рівню емоційний розвиток. На малюнку зображеному дитиною кількість кольорів становить 8. Найбільш емоційно значимі фігури виділяють великою кількістю кольорів. У кожного з члена родини до 5 кольорів, з чого можна зробити висновок, що кожен з них важливий для дитини та відіграє важливу роль. Всі кольори яскраві, темних зовсім незначна кількість.

На малюнку переважають такі кольори:

— зелений — свідчить про врівноваженість, незалежність, наполегливість упертість, прагнення до безпеки;

— жовтий — позитивні емоції, безпосередність, допитливість, оптимізм;

— фіолетовий — фантазія, інтуїція, емоційна та інтелектуальна незрілість (діти часто відають перевагу цьому кольору);

— голубий — дружба, спокій, гармонія.

В бесіді після закінчення малювання дитина назвала всіх членів родини, розповіла про те, чим кожний з них займається, де знаходиться, розповіла про їх емоціональний стан. Всі члени родини щасливі, їм подобається те, чим вони займаються.

З питаннях рішення ситуацій для виявлення позитивних і негативних стосунків можна зробити висновок, що у дитини склалися дружні відносини з братом та сестрою, які не є всиновленими, а є рідними дітьми прийомних батьків. З питання про конструктор, а точніше кого б покликав на допомогу, якщо не виходило збудувати, видно, що дитина покладається на батька, може завжди знайти підтримку в ньому. Але не в одному питанні не було вказано матері, можливо це свідчить про те, що відносини з нею не є такими близькими та довірчими, аніж з іншими членами родини.

В загалом малюнок вийшов яскравим, легким, життєрадісним, упорядкованим, швидше доброзичливим. З цього можна зробити висновок, що атмосфера в цій прийомній родині досить позитивна. Дитина сприйнялась членами родини, та сама дитина сприйняла родину дружньо, вони знайшли спільну мову, дитина здружилась з рідними дітьми прийомних дітей. Паша адаптувався в цій родині за незначний строк — один рік. Він є повноправним членом родини, як і рідні діти.

ВИСНОВКИ

Таким чином, ми дослідити історію дослідження специфіки соціальної роботи з сім'ями, які виховують прийомних дітей. Визначили головні поняття роботи такі, як: «соціальна робота», «прийомна сім`я», «прийомна дитина». Проаналізували принципи і методи дослідження використання у соціальній роботі ігрової терапії з дітьми дошкільного віку.

Отже, створення прийомної сім'ї є лише першим кроком до відновлення життя дитини, яка опинилася в кризовій ситуації. Це складний процес для всіх його учасників: для дитини, яка зазнала травм і потребує кваліфікованої (в той же час сімейної) допомоги; прийомної сім'ї, яка приймає дитину; служби супроводу та держави і її соціальної політики стосовно форм та якості надання турботи дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування.

Дитяча «Книга життя» не починається з її входження у прийомну сім'ю. Допомога дитині обережно і уважно відкрити попередні сторінки своєї «Книги життя», переосмислюючи її зміст, робить маленьку особистість здатною до написання нових «сторінок». Об'єднання новоствореної сім'ї здійснюється через сприйняття минулого дитини, а відтворення довіри до світу у «дітей без сімей» відбувається через надання турботи та її постійності з боку значимих дорослих — прийомних батьків. Потреба в увазі у таких дітей буває настільки сильна, що вони прагнуть отримати її різними способами, а також з будь-яких джерел. Для прийомних дітей першою сходинкою до повернення у дитинство і вивільнення від пут попереднього досвіду є емоційне спілкування з прийомною матір'ю, а для майбутньої соціалізації дитини — «виведенню її у світ» надзвичайно важливою є роль батька.

Прийомна сім'я є живим організмом, у якому час від часу відбуваються як позитивні, так і негативні процеси. Успішність «народження нової сім'ї» залежить від розуміння батьками потреб прийомної дитини та усвідомлення можливих труднощів на цьому шляху. Створення прийомної сім'ї повинно бути завжди спільним і усвідомленим рішенням всіх її членів, а також прийомної дитини при підтримці служби супроводу. Соціальний супровід бере на себе вирішення частини проблем, які виникають в ситуації заміщувальної опіки, розвантажуючи в такий спосіб сім'ю щодо непрямих витрат (оформлення документів дитини, медичного обстеження тощо).

Досвід створення прийомних сімей в Україні продемонстрував важливість організації належного соціального супроводу створених прийомних сімей. Ефективність його роботи в першу чергу буде визначатися саме фактом збереження сім'ї, а в подальшому сприятиме розв’язанню основного завдання сім'ї заміщувальної опіки — надання домівки прийомній дитині та попередження зміни місця її проживання.

Завдяки методиці «Кінетичного малюнку сім'ї» вдалось проаналізувати внутрішню атмосферу родини. Також дану методику можна розглядати як процедуру, яка відображає в першу чергу переживання і сприйняття дитиною свого місця в сім'ї, ставлення дитини до сім'ї в цілому і окремим її членам, особливості «Я-образу» дитини, його статевої ідентифікації.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Бевз Г. М., Пєша І.В. Дитина в прийомній сім'ї. Нотатки психолога. — К.: наука, 2001 — 101с.

2. Дементьева И. Ф., Олиференко, Л. Я. Приемная семья — институт защиты детства: Методические рекомендации / И. Ф. Дементьева, Л. Я. Олиференко. — М.: 2000. — 55 с.

3. Капська А. Й. Соціальна педагогіка. Навчально-методичний посібник / За заг. ред. — К.: ІЗИН, 1998. — 220 с.

4. Коваль Л. Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: Навч. посібник. — К.: ІЗМН, 1997 — 392 с.

5. Кузнецова Л. П. Основные технологии социальной работы: Учебное пособие. — Владивосток: Изд-во ДВГТУ, 2002. — 92 с.

6. Кизименко Л. Д., Бєдна Л.М. Словник-довідник соціального працівника (для студентив та соціальних працівників) — Міні - глосарій — Львів, ДЦ МОУ, 2000. — 67 с.

7. Лодкина Т. В. Социально-педагогическая защита семьи и детства: Уч. пос. для студ. пед. завед. — М.: «Академия», 2003 — 156 с.

8. Лукашевич М. П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи: Навч. посіб. — 2-ге вид., доп. і випр. — К.: МАУП, 2003. — 168 с.

9. Методичний посібник по проведенню тренінг-курсу для соціальних працівників з питань підбору, підготовки та соціального супроводу прийомних батьків / Г. М. Бевз, А. Й. Капська, Н. М. Комарова та ін. — К.: УІСД, 2000 — 128 с.

10. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу прийомних сімей / Н. М. Комарова, Г. М. Бевз, Л. С. Волинець та ін. — К.: УІСД, 1999 — 278 с.

11. Міщик Л.І. Соціальна педагогіка: Навч. посібник. — К.: ІЗМН, 1997 — 240 с.

12. Мустафаева Ф. А. Основы социальной педагогики: Учебник для студ. высш. пед. учеб. заведений. — М.: Академический проэкт, 2002 — 208 с.

13. Никитина Н. И. Методика и технология работы социального педагога / Н. И. Никитина, М. Ф. Глухова. — М.: Гуманитар. изд. центр «Владос», 2007. — 399 с.

14. Павлова В. А. Семейная форма воспитания детей-сирот / В. А. Павлова. — СПб, 2003. — 349 с.

15. Пєша І.В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. — К.: Логос, 2000 — 287 с.

16. Прийомна сім'я: методика створення і соціального супроводу: Науково-методичний посібник/ Г. М. Бевз, В.О. Кузьмінський, О.І. Нескучаєва та ін. — К.: Центр стратегічної підтримки, 2003. — 292 с.

17. Соціальне становлення дитини у прийомній сім'ї: соціальний супровід: Навч.- метод, посіб. / Г. М. Бевз, Л. С. Волинець, А. Й. Капська та ін. — К.: УІСД, 2000 — 285 с.

18. Створення та функціонування прийомних сімей: Навчальний посібник для державних службовців/ О. О. Яременко, Н. М. Комарова, Л. С. Волинець, І.В. Пєша. — К.: УІСД, 2000 — 128 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой