Сучасні і актуальні проблеми релігії в Україні

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Религия и мифология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський Національний Університет імені Івана Франка

Реферат

на тему:

«Сучасні і актуальні проблеми релігії в Україні»

Виконала

студентка групи ЮРД-25с

Ваврів Марта

Львів — 2013

План

Вступ

1. Сучасна релігійна ситуація в Україні

2. Актуальні проблеми української релігії

3. Міжцерковні конфлікти України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Релігія — складний духовний та суспільний феномен, роль і значення якого в історії людства важко переоцінити.

Становлення нації - це, безперечно, складний, тривалий та суперечливий процес. У суспільстві сучасної незалежної України майже постійно, упродовж двадцяти років, відбуваються трансформаційні процеси. Але неодмінною передумовою поступового розвитку суспільства нації є стабільність. Необхідно підкреслити, що ключовим чинником стабільності суспільства може стати релігійна система, тому що релігійність людини сприяє її терпимості, толерантності. Релігійна ситуація в сучасній Україні досить невизначена, бо існують проблеми у духовному розвитку українців, а також не є однозначним відношення державних структур до релігії. Ця проблема набуває особливої актуальності в умовах складного становлення української державності. Адже національне відродження потребує приділяти більше уваги рушійним силам націєтворчих процесів, умовам і факторам, які мають вплив на особливості, характер та динаміку їхнього розвитку.

1. Сучасна релігійна ситуація в Україні

Поширення релігійності серед усіх верств населення досить складне явище. У сучасному непередбачуваному суспільстві людина бажає знайти в релігії те, що більше ніде знайти вона не зможе — надію, духовну рівновагу та спокій, у яких має потребу кожен, особливо, якщо він знаходиться в кризовому життєвому становищі.

Соціологічні опитування свідчать: зростання загальної кількості релігійно віруючих людей в Україні після проголошення державної незалежності зовсім не означає, що ця віра є глибокою, існує завжди на рівні переконання. Дуже часто це навіть не віра, а данина звичаю, наслідування поведінки інших, бажання «підстрахувати» себе при вирішенні якогось питання, бути захищеним, мати підтримку. Величезна кількість тих, хто час від часу відвідує церкву, живе не за законами релігійної моралі, а так, як вважає за потрібне. До віруючих відносять себе близько 60% громадян України; до невіруючих — близько 10%. Майже кожен п’ятий дорослий українець вагається між вірою і невір'ям; кожен двадцятий — є байдужим до питання віри.

Однак потрібно відмітити підвищення росту релігійності серед молоді. Аналізуючи причини цього явища, можна виділити такі основні напрями: спроби самовираження та самореалізації молодої людини, данина новим, модним віянням, прагнення знайти морально-етичну шкалу життєвих цінностей у постійно змінному світі. Сучасні соціологічні дослідження показали, що майже 40% молоді впевнені в необхідності релігії і її можливості допомагати й втішати в скрутні моменти життя. Лише 10% опитаних молодих людей в Україні демонструють негативне відношення до релігії. Це ті, хто вважають релігію долею слабких духом людей.

Панівною релігією в Україні є християнство, що представлене православними, протестантськими і католицькими конфесіями. У значно менший мірі представлені іудаїзм і іслам.

Поряд з відомими традиційними релігіями — християнством, ісламом, які охоплюють своїм впливом більшість віруючого населення, релігійне життя зв’язане також і з новими релігійними вченнями й культами — нетрадиційними релігіями, що знаходять своє місце в Україні (баптисти, адвентисти Сьомого дня та ін.). Слід зазначити, що до недавнього часу багато цих об'єднань діяли в умовах конспірації через негативне відношення до них з боку суспільства і традиційних церков.

2. Актуальні проблеми української релігії

Сьогодні можна говорити про низку досить серйозних проблем у сфері української релігії. Однією з найгостріших є проблема глибокого розколу у православ'ї.

Нині православні прочани складають 52% від кількості всіх віруючих в Україні. Проте єдиної православної церкви у нас немає і українське православ’я чітко розмежоване на три конфесії:

ь Українська Православна Церква, підпорядкована Московському патріархату — понад 6 тис. общин, 64 монастирі;

ь Українська Православна Церква, підпорядкована Київському патріархату — майже 2 тис. общин, 15 монастирів;

ь Українська Автокефальна Православна Церква — біля 600 конфесій.

Конфесійна роз'єднаність значно перешкоджає консолідації суспільства, провокує протистояння та відкриті конфлікти між віруючим населенням України.

Тривожною тенденцією стала політизація релігійного життя. Саме втручання політиків в надзвичайно делікатну релігійну сферу породжують непоодинокі конфлікти між греко-католиками і православними всередині православної конфесії. Приводами для початку міжконфесійних зіткнень стають не розходження в християнській догматиці та культі, а суто світські чинники — територія, приміщення, майно і поділ сфер впливу населення.

Існують і об'єктивні передумови для поширення міжконфесійного протистояння. Тривала роз'єднаність західної та східної частин України, їхнє перебування у складі держав із різним соціальним устроєм, традиціями, культурою, особливостями національного менталітету зробили політичний відбиток на динаміці та тенденціях релігійного життя.

3. Міжцерковні конфлікти в Україні

релігія український церковний державний

Церковно-державні відносини мають багату історію в нашій державі, яка стала християнською понад тисячу років тому. Був час, коли церковне право значною мірою регулювало і цивільні правовідносини не лише вірних православної церкви, а й усіх громадян. Сьогодні також проблеми сім'ї, моралі, міжнародних і міжнаціональних шлюбів, прав дитини, військової та альтернативної служби тощо входять до компетенції як цивільного, так і церковного права.

Конфлікт між віруючими православної та греко-католицької церков набуває в Україні особливого характеру. З об'єктивних союзників у змаганнях за легалізацію національних церков і становлення Української держави вони нерідко перетворюються на духовних і, на жаль, політичних суперників.

Україна завжди мала непрості стосунки з Апостольською столицею — Римом (Ватиканом). Нині це один з наймогутніших міжнародних релігійних центрів. Тому відмежовуватися від нього новою «залізною завісою» недоцільно. З Римом необхідно співпрацювати як з усіма іншими світовими та регіональними структурами.

Взагалі, достатньо правових, канонічних та інших підстав для вирішення проблеми незалежного функціонування православних церков в Україні та їхнього подальшого об'єднання, визнання цього факту усіма православними церквами, а особливо Константинопольською. Таке визнання зміцнить духовно-ідеологічну базу і міжнародний авторитет Української держави.

Розвиток демократичної правової держави і громадянського суспільства в Україні унеможливлює будь-яке репресивне подавлення релігійно-церковних структур, які, окрім впливу на внутрішню ситуацію, відіграють значну роль і в загальнополітичних процесах у всьому світі. Вирішення церковних проблем змінить на краще усю геоконфесійну ситуацію в країні. А для цього необхідно розширяти співпрацю і розширяти діалог з усіма конфесіями та церковними лідерами як на теренах України, так і в усьому християнському світі. Така політика й створить стабільні умови поступу українського суспільства, виходячи з національних інтересів і безпеки народу.

Висновки

Релігійна ситуація в Україні на теперішній час досить складна: звичайний українець вже не відчуває певної довіри до знайомих йому католицтва та православ’я, але й довіритися нетрадиційним релігіям він побоюється; різні релігійні об'єднання більше орієнтуються на формування і затвердження свого авторитету на політичній арені і таке інше. Для підвищення довіри до релігії в цілому необхідно або забезпечити комфортне існування різних релігій в Україні, або ж викоренити їх і залишити лише декілька головних, щоб вони могли стабільно функціонувати.

Ліквідація міжцерковного протистояння є настільки важливою справою для суспільства, що заслуговує на увагу найавторитетніших церковних діячів, релiгiєзнавцiв, органів державної влади тощо. Подолання релігійної кризи — питання великої історичної та державної ваги, і його треба розв’язувати на державному рівні. Зважаючи на багатоплановість конфлікту на релігійному грунті, підхід до його подолання має бути всебічним, комплексним. У багатоетнічному й поліконфесійному політизованому суспільстві іншого принципу, який міг би бути покладений в основу відносин між людьми, ніж толерантність, не існує.

Релігійна ситуація в Українi нині досить напружена, але не безнадійна. Враз ліквідувати конфлікт неможливо, його можна залагодити лише поступово. На сьогодні прийнятої для всіх гілок православ’я моделі єднання церков та здобуття автокефалії ще не знайдено. Але без ліквідації конфлікту Україна не зможе досягти громадянської злагоди та гарантованої суспільної стабільності.

Список використаної літератури

1. Яртись А. В., Васьків А.Ю. Релігієзнавство — К. 2010 — 433с.

2. Яртись А. В., Васьків А.Ю. Релігієзнавство: відповіді на питання екзаменаційних білетів — К. 2012. — С. 9−11

3. Кагалик С. Релігійний чинник інтеграції українського суспільства в оцінці В. Липинського та сучасних дослідників // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка — К. 2007 — С. 36−39

4. Кагал В. Релігія та українське націє творення // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка — К. 2009 — С. 54−56

5. Саган О. Н. Роль українського православ’я в розвитку культури народу // Роль бібліотек монастирів, соборів та інших установ в розвитку культури України — К. 1993 — С. 11−13

6. Кудояр О. М. Православна церква: проблеми і перспективи консолідації

7. Смітюх Г.Є., Стрілецький В.В. Україна сакральна: минуле, сьогодення, майбутнє // Сучасна релігійна ситуація в Україні як дзеркало ідеологічного вакууму — Київ: Знання України, 2006.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой