Управління фінансами

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

  • 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСІВ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ
  • 1.1 Економічна суть управлінні фінансами
    • 1.2 Законодавча база в процесі управління
    • 1.3 Співпраця міністерства фінансів з міжнародними фінансовими організаціями
  • 2. АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ОСНОВНИХ ФІНАНСОВИХ ПОКАЗНИКІВ
    • 2.1 Аналіз фінансових макроекономічних показників і їх вплив
    • 2.2. Роль податків в економіці
    • 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ
    • 3.1 Недоліки управління фінансами
    • 3.2 Шляхи вдосконалення управління фінансами
    • 3.3 Перспективи розвитку
  • Висновок
  • Список літератури
  • ВСТУП

Тему обрано даної дипломної роботи щоб дослідити питання, пов’язані з поняттям та сутністю державних фінансів і фінансової системи, структурою та основними елементами фінансової системи держави.

Завданням при написанні даної роботи є аналіз і узагальнення теоретичних та аналітичних матеріалів з питань державних фінансів і бюджетної системи.

Актуальність обраної теми дипломної роботи полягає в тому, що ринкова економіка при всій розмаїтості відомих світовій практиці її моделей характеризується тим, що являє собою соціально орієнтоване господарство з додатковим державним регулюванням, досить важливу роль як у структурі ринкових відносин, так і в механізмі їхнього регулювання з боку держави, відіграють фінанси. Вони є невід'ємною частиною ринкових відносин і одночасно важливим інструментом реалізації державної політики. Реалізація державної фінансової політики на рівні макроекономічного регулювання ґрунтується на визначенні сутності, завдань та напрямків фінансової політики. Основою визначення змісту фінансової політики є, перш за все, ретельні дослідження на макрорівні проблем економічного, політичного та соціального розвитку. Фінансова політика здійснюється за допомогою певних методів та важелів впливу на різні сторони суспільної діяльності, тобто основу реалізації фінансової політики становить певний механізм. Успішність здійснення фінансової політики забезпечується глибоким знанням методології фінансового впливу на макроекономічні процеси й досконалим володінням фінансовим інструментарієм та знанням структури та механізму функціонування фінансової системи.

Метою роботи є з’ясувати важливість управління державними фінансами та можливості модернізації фінансової системи

Завдання роботи проаналізувати ефективність управління фінансами за допомогою наведених річних показників.

Об'єктом роботи є державні фінанси

Предметом управління державними фінансами

В роботі розкриті наступні питання: необхідність, сутність і функції державних фінансів; фінансова система України та її елементи; державний бюджет як центральна ланка фінансової системи, проблеми та перспективи управління державними фінансами тощо.

Інформаційною базою є: Конституція України, Бюджетний Кодекс України, інші нормативні документи, аналітичні статі та статистичні дані Групи фіскального аналізу, матеріали Бюджетного комітету Верховної Ради України, тощо.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСІВ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

1.1 Економічна суть управлінні фінансами

Структура фінансової системи країни включає в себе такі складові:

1. Державні фінанси -- головний елемент в структурі фінансової системи. Це система грошових фондів, що знаходяться в розпорядженні держави і призначені для фінансового забезпечення властивих їй функцій (управління народним господарством, утримання законодавчої та виконавчої влади, оборона, охорона законності та правопорядку, розвиток фундаментальної науки, космічні дослідження, охорона природи, структурна перебудова економіки тощо). За рахунок централізованих джерел фінансуються витрати на вирівнювання соціальної забезпеченості регіонів. Державні фінанси охоплюють також відповідні механізми мобілізації ресурсів та їх зосередження в державі. Так, основним механізмом мобілізації фінансових ресурсів в державний бюджет є податкова система.

2. Фінанси областей (регіонів) та органів місцевого самоврядування. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються витрати по розв’язанню проблем місцевого рівня. Джерелами місцевих доходів є: кошти від приватизації, орендна плата, дивіденди від підприємницької діяльності, місцеві податки. Так, прибутковий податок з громадян повністю передається до бюджетів за місцем їх проживання. В розмірі 100 відсотків до місцевих бюджетів базового рівня передаються всі місцеві податки і збори. Відрахування від загальнодержавних податків і зборів до бюджетів областей здійснюють на основі стабільних (затверджених) нормативів.

Тим областям (регіонам), в яких доходна частина не перекриває мінімальних потреб по витратах, надаються дотації, субвенції або субсидії. При цьому норматив дотації передбачено у відсотках, а субсидії та субвенції -- в грошових одиницях. Субвенції надаються переважній більшості регіонів України. 1]

У результаті децентралізації фінансової системи, що здійснюється в Україні, основний обсяг соціальних витрат переноситься на місцевий та регіональний рівні.

Фінансові ресурси регіонів визначаються виробленим в розрахунку на душу населення національним доходом, оскільки фінансові надходження забезпечуються насамперед з доходів економічних суб'єктів. Потребу у фінансових ресурсах регіонів розраховують на основі фактичного рівня витрат. У той же час існують суб'єктивні відмінності в розмірах, території, географічному положенні, кліматі, економічній структурі регіонів. Фактичні витрати, з одного боку, можуть не охоплювати завдань, які не розв’язуються через відсутність коштів, а з іншого -- вони можуть зростати при неекономічних або просто марнотратних витратах. Крім того, за рівнем витрат не можна визначити, наскільки жителі регіону забезпечені суспільними благами. 6, c. 374]

3. Фінанси суб'єктів господарювання, які становлять систему відносин, що виникають у процесі господарської діяльності у зв’язку з формуванням і використанням грошових фондів (у тому числі за рахунок прибутку), що забезпечують процес виробництва та відтворення в межах підприємства (фірми). Так, підприємство формує фонд розвитку виробництва, фонд оборотних коштів, у тому числі власних, фонд оплати праці, фонд споживання, страховий і резервний фонди, здійснює амортизаційні відрахування з основних фондів. Крім того, підприємство сплачує податок з прибутку, здійснює внески в різні цільові позабюджетні фонди (Пенсійний фонд, Фонд зайнятості населення, Фонд Чорнобиля, страхові платежі), сплачує податки в місцеві бюджети тощо.

Фонди суб'єктів господарювання використовуються їх авансуванням (оборотні кошти) або проведенням витрат.

Отже, у фінансах суб'єктів господарювання відображаються вся їх господарська діяльність, ефективність використання основного та оборотного капіталу, інвестиційна політика, обсяг реалізації продукції протягом певного періоду.

За структурою власності фінанси суб'єктів господарювання поділяють на приватні, змішані та державні. Специфіка фінансів визначається також організаційно-правовою формою підприємства. Так, для фінансів орендних підприємств характерний такий важливий елемент, як система орендних платежів. Фінанси акціонерних товариств мають специфіку, що зумовлюється властивим акціонерній формі власності способом мобілізації грошових коштів (продажем акцій та облігацій), розподілу одержаного доходу у вигляді прибутку (дивіденди акціонерам, відсотки власникам облігацій, тантьємиТантьєма (від фр. tantieme -- частка, частина) -- одна з форм додаткової винагороди з чистого прибутку промислових, торгових і банківських підприємств, яку виплачують членам їхніх правлінь, директорам, вищим службовцям та ін. менеджерам тощо). 5]

4. Фінанси населення -- це грошові фонди, які формуються у жителів країни із доходів, отриманих на основі трудової, господарської та інших видів діяльності.

Наведені елементи фінансової системи взаємопов'язані. Так, з одного боку, фінанси суб'єктів господарювання та фінанси населення є джерелом ресурсів для державних фінансів, насамперед на них націлені існуючі для цього мобілізаційні механізми -- податкова система, система страхових і пенсійних відрахувань, митні, рентні та інші платежі. З іншого боку, ресурси, сконцентровані в державних фінансах, знову спрямовуються в господарство країни у вигляді капіталовкладень, субсидій і дотацій підприємствам, а також населенню у формі різних витрат соціального характеру.

Фінанси суб'єктів господарювання та населення пов’язані не лише з державними фінансами, а й між собою. Так, насамперед на підприємстві (фірмі) населення (в порядку оплати праці) одержує основну частину своїх фінансових ресурсів.

5. Позабюджетні фонди, що займають особливе місце в системі фінансів, класифікують за такими принципами:

1. за визначенням статусу їх власності (державні, недержавні);

2. за територіально-галузевою належністю (загальнодержавні, регіональні, наприклад позабюджетні фонди місцевих Рад, галузеві, благодійні);

3. за цільовою спрямованістю (соціальна допомога, технічний розвиток, сприяння підприємництву, а також за загальнодержавною і регіональною програмами тощо). 7]

Державні позабюджетні фонди (пенсійний, фонд соціального страхування, фонд охорони природного навколишнього середовища, приватизації, підтримки підприємництва, інноваційний, розвитку шляхового господарства та ін.) створюються за рахунок закріплених джерел (в тому числі державного бюджету). Кошти цих фондів спрямовуються на державне соціальне страхування й забезпечення населення, а також на державні програми розвитку відповідних галузей економіки (в тому числі невиробничої сфери). 6]

Так, у фонд приватизації надходять кошти від приватизації майна загальнодержавної власності. Пенсійний фонд утворюється за рахунок відрахування від коштів соціального страхування, від заробітної плати робітників і службовців. Призначення фонду зайнятості населення-полягає у фінансовому забезпеченні заходів держави щодо підтримки прийнятного рівня безробіття, виплаті відповідної допомоги тощо.

Суб'єктам господарювання під державні програми кошти з цих фондів надаються у двох видах: фінансування і безвідсоткової позики.

Недержавні позабюджетні фонди формуються за рахунок джерел, які зазначені в їхніх статутах (наприклад, благодійний фонд). Держава може підтримувати ці фонди встановленням податкових пільг на їхні вторинні доходи, якщо вони одержані за рахунок відсотків або дивідендів від вкладень у державні облігації або цінні папери банків і підприємств. Податковим пільгам мають підлягати також кошти, спрямовані на фінансування загальнодержавних програм на позикових безвідсоткових умовах.

Державним фінансам (державні бюджетні та позабюджетні фонди) належить провідна роль у всій фінансовій системі. Це своєрідний барометр, що відбиває загальний стан економіки, потужний чинник, що визначає її розвиток.

Через державні фінанси перерозподіляється значна частина ВВП країн з розвиненою економікою: в Японії-- 1/3, Франції -- більше ніж ½, Швеції -- 2/3 тощо, в Росії -- ½. В Україні за роки незалежності мало місце зростання частки ВВП, що розподіляється через бюджет, до половини і більше

Бюджет є основним фінансовим планом утворення, розподілу та використання централізованого грошового фонду відповідної території, який затверджується відповідними представницькими органами державної або місцевої влади. [7]

Затверджений у встановленому законом порядку бюджет виступає як основний державний фінансово-плановий акт або основний фінансово-плановий акт місцевого рівня.

Бюджет не просто централізований фонд грошових коштів. Такий фонд у цілісному виді ніколи не існує, так як по мірі надходження доходів вони обертаються на покриття передбачених витрат. Це передбачене обчислення очікуваних доходів і видатків держави, підприємств, установ, організацій і громадян, іншими словами бюджет — це основний план утворення та використання фонду грошових коштів.

Бюджет складається з двох взаємопов'язаних частин: доходної, яка містить в собі перелік коштів, що надходять до неї, та видаткової, що об'єднує всі види видатків.

Доходна частина покликана забезпечити передбачені кошторисом видатки.

Видаткова частина відображає напрямки використання акумульованих у бюджеті коштів. При невідповідності доходної частини бюджету видатковій, в сторону її зростання, виникає дефіцит бюджету. Бюджетний дефіцит — це перевищення державних видатків над доходами.

Державний бюджет є центральною ланкою фінансової системи. Суть бюджету полягає в тому, що він виступає найважливішим засобом розподілу і перерозподілу грошових коштів між виробничою і не виробничою сферами.

В бюджетних відносинах знаходить своє відображення розподільча і контрольна функції фінансів.

Відносини, що виникають в процесі бюджетної діяльності, регулюються нормами Конституційного права, бюджетним постійно діючим і періодичним законодавством і спеціальними нормативними актами, які стосуються бюджетної діяльності.

В державі існує ряд спеціальних законів і нормативних актів, які регулюють бюджетні відносини в Україні. Так, основи організації бюджетної системи України на базі її суверенітету і економічної самостійності установлює Бюджетний Кодекс України. Цим Кодексом визначаються засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Щороку Верховна Рада приймає Закон про державний бюджет, яким визначається загальний обсяг бюджету на рік, розміри асигнувань за напрямками діяльності держави, розміри відрахувань місцеві бюджети від загальнодержавних доходів і податків і т. і. До цих актів належить і щорічні рішення місцевих Рад народних депутатів. Важливу роль у регулюванні бюджетних відносин відіграють нормативні акти, якими встановлюються повноваження органів державної законодавчої влади і державної виконавчої влади.

Значне місце серед нормативних актів, які регулюють бюджетні відносини, займають акти, що видаються Міністерством фінансів і Національним банком України.

Загалом можна констатувати, що державний бюджет:

— регулює економічну діяльність: стягуючи податки, стримує одні напрямки, а, субсидіюючи, навпаки, заохочує інші;

— перерозподіляє доходи;

— забезпечує соціальне страхування і утримання;

— забезпечує кредитування, гарантування позик;

— забезпечує оборону й інші силові структури, освіту, житлово-комунальні послуги, транспорт, охорону здоров’я;

— впливає на розвиток науки, культури, мистецтва, спорту;

— впливає на підтримку приблизного балансу між витратами і доходами, а також розподілу витрат між національними пріоритетами.

Таким чином, державний бюджет — головна ланка фінансової системи країни.

Державний бюджет відбиває кошти країни, розосереджені по територіальній і відомчій ознаках у процесі розподілу національного доходу на потреби відтворення, суспільних фондів споживання, керування, оборону країни, утворення резервів як фінансових, так і матеріальних. Економічна основа бюджету відбиває також політичну систему господарювання з урахуванням конкретного відношення до власності на засоби виробництва і керування господарством країни. Так, наприклад, у колишньому СРСР декларувалася бюджетна економічна основа як соціалістична система господарювання, заснована на суспільній власності на засоби виробництва і плановому веденні народного господарства. Природно, що економічну основу бюджету США, України й інших країн складають їхні конкретні власні концепції політичного будівництва і суспільного розвитку і тим самим вони є програмними документами в соціально-економічних процесах. 9]

Бюджет, як державна програма, ґрунтуючись на показниках економічного і соціального розвитку, активно впливає на динаміку цього розвитку і хід планування і виконання бюджету на всіх його рівнях.

Термін, протягом якого діє бюджет, називається бюджетним періодом. На Україні, як і в багатьох країнах світу, бюджетний період збігається з календарним роком і він повинний, як правило, складатися і затверджуватися до настання планованого року. У період складання державного бюджету його роль у соціально-економічних процесах полягає у встановленні:

— балансу доходів і витрат;

— можливого збільшення доходів бюджету за рахунок більш повного обліку усіх внутрішньогосподарських ресурсів;

— правильності визначення витрат і джерел їхнього покриття з урахуванням змін діючого законодавства в області цін, заробітної плати, норм матеріальних і грошових витрат. 1]

Бюджети всіх рівнів, як і держбюджет країни в цілому, також повинний бути збалансований. Балансування бюджетів називається бюджетним регулюванням — методом межтериторіального перерозподілу фінансових ресурсів. Бюджетне регулювання здійснюється встановленням відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і доходів і виділенням дотацій вищестоящих бюджетів нижчестоящим. У цьому балансуванні держбюджет відіграє головну роль, тобто бюджетне регулювання кожного нижчестоящого бюджету відбувається у вищестоящій ланці. Для покриття витрат нижчестоящого бюджету в першу чергу направляються доходи, закріплені за цим бюджетом, а відсутня частина витрат покривається відрахуваннями від держбюджетних доходів.

В процесі виконання держбюджету його роль полягає в забезпеченні передбачених доходів у цілому і по кожному джерелу і чіткому забезпеченню фінансування заходів економічного і соціального розвитку, це здійснюється шляхом касового виконання бюджету, що включає організацію і виконання розрахункових і касових операцій фінансовими органами країни. Основним касовим органом є Нацбанк, у якому концентруються всі доходи бюджету і через який здійснюються витрати. Асигнування, передбачені бюджетом на визначені цілі, є бюджетними кредитами.

Надання бюджетних кредитів їхнім розпорядником називається бюджетним фінансуванням. 9]

Важлива роль держбюджету полягає також у тому, що він надає можливість покрити виниклі в процесі його виконання невідкладні витрати або непередбачені бюджетні асигнування за рахунок резервних фондів, додаткових доходів економії бюджетних витрат або вільних залишків засобів на початок року. Завершальною стадією впливу держбюджету на соціально-економічні процеси в країні є заключні обороти по державному бюджеті по закінченню бюджетного року. Невикористані до 31 грудня засоби бюджетів усіх рівнів, що знаходяться на рахунках установ і організацій, зараховуються на фінансування по рахунках нового бюджетного періоду.

Загальне управління фінансами України здійснюють Міністерство економіки, Міністерство фінансів, державне казначейство. Оперативне управління здійснює апарат. За його допомогою держава керує фінансовою діяльністю в усіх структурах підрозділів народного господарства.

Управління фінансами на підприємствах та в галузях народного господарства здійснюють фінансові відділки та служби підприємств; фінансові відділки та управління міністерств та відомств, які ще залишились. Всю роботу по управлінню державними фінансами здійснює Міністерство фінансів та його фінансові органи, Державна податкова служба.

Міністерство фінансів виконує такі функції:

Підготовка бюджету та організація його виконання;

Розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів стосовно фінансових питань, обґрунтування основних положень фінансової політики держави;

Розглядання та реалізація управлінських рішень по використанню фінансових ресурсів;

Контроль за дотриманням фінансового законодавства усіма органами управління.

Міністерство фінансів включає в себе Бюджетне управління та Управління виконання бюджету (казначейство). В Міністерстві існують структурні підрозділи, які притаманні ринковій економіці: Управління податкових реформ, Управління державних цінних паперів та фінансового ринку, Управління фінансування програм розвитку сільського господарства, Управління фінансових програм розвитку виробничої інфраструктури та споживчого ринку, Управління фінансування програм розвитку сфери матеріального виробництва та конверсії.

Важливе місце в структурі апарату Міністерства займають: Управління фінансування оборони, правопорядку та безпеки; Управління фінансування соціальної сфери та науки; Контрольно-ревізійне управління; Управління валютно-фінансового регулювання; Управління методології бухгалтерського обліку та звітності. В Україні створена та функціонує державна податкова служба. Її функціями є: контроль за дотриманням податкового законодавства; контроль за правильністю обчислювання, повнотою та своєчасністю внесків у бюджет всіх державних податків та інших платежів; підготовка пропозицій по вдосконаленню податкового законодавства. Державна податкова служба має вертикальну структуру: їй підлягають податкові інспекції в районах, а їм — податкові інспекції виконкомів Ради народних депутатів, які функціонують окремо, тому що не входять у склад місцевих фінансових органів, а підлягають вищим ланкам системи.

Податкова система — це сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів і внесків у бюджет і державні цільові фонди, що діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподатковування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, що проводить її в країні самостійно, виходячи з задач соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов’язки і відповідальність, що виступають невід'ємною частиною системи оподатковування, держава пред’являє однакові вимоги до ефективного ведення господарства в країні. [2]

По-перше, обов’язковість виконання законодавства про податки всіма суб'єктами оподатковування, що означає рівнонапруженість для підприємств усіх форм власності у формуванні загальнодержавного і місцевих бюджетів. У рамках цілісності економічної системи всі господарські суб'єкти і громадяни повинні знаходитися в приблизно однакових податкових умовах. Як свідчить світовий досвід, відступ від цього принципу означав би руйнацію єдиного ринку, порушення нормального переміщення фінансових і трудових ресурсів.

По-друге, соціальна справедливість у відношенні всіх суб'єктів оподатковування в питаннях про джерело сплати податків, про трудомісткість одержання прибутків (прибули), і в тому числі - про надання визначених пільг.

По-третє, сполучення інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян і забезпечення надходження засобів у бюджети відповідних рівнів і державні цільові фонди.

Обов’язки і відповідальність у системі оподатковування обумовлені також дією двох взаємозалежних принципів системи — стабільності і гнучкості. Принцип стабільності системи означає, що вона повинна носити стійкий характер при визначенні нормативних ставок податків і порядку числення податкових платежів у бюджет, фінансових санкцій і ін. Дотримання цього принципу є одним із головних умов створення в країні в цілому й у кожному регіоні окремо обстановки загальної економічної стабільності, підвищення ефективності виробничої і фінансової діяльності і т.д. У Законі України «ПРО систему оподатковування» передбачається, що ставки податків і розмір інших обов’язкових платежів не повинні змінюватися протягом бюджетного року, якщо інше не передбачене законодавством України. У умовах ринку така стабільність потрібно на більш тривалий час.

З метою стабілізації податкових відношень установлено, що закон, що передбачає зміна розмірів податків і інших обов’язкових платежів, оберненої сили не має (за винятком випадків, коли він покращує положення особи або наймає з нього відповідальність). Ніхто не може відповідати за дії, що під час їхні вчинення не признавалися правопорушенням.

Під гнучкістю податкового законодавства розуміється спроможність податкової системи швидко перебудовуватися для ефективного рішення різноманітних питань, що виникають у податковій політика держави, без порушення стабільності системи оподатковування. Виходячи з вимог податкової політики України в сучасних умовах, у новому податковому законодавстві держава відмовилася від виправданих не себе вкрай жорстких ставок податків на підприємства, установило фінансову відповідальність банків і інших кредитних заснувань за порушення законів про податки, усунуло зрівнялівку в застосуванні адміністративного штрафу до посадових осіб підприємств і громадянам, більш чітко регламентувало права, обов’язки і відповідальність державних податкових інспекцій з урахуванням чинного законодавства України.

Принцип гнучкості забезпечується наявністю комплексу податкових пільг, що встановлює повне або часткове звільнення юридичних або фізичних від обов’язків по сплаті податків і інших обов’язкових платежів, що, у чергу, створює попередні умови для розвитку найбільше необхідних пріоритетних для товариства напрямків діяльності суб'єктів господарювання. Гнучкість податкової системи в умовах ринкових відносин виступає необхідною передумовою для активного використання всіх податкових інструментів із метою економічного і правового регулювання соціальних процесів, стимулювання розвитку виробництва й ін.

Сучасна податкова система регламентує основні обов’язки платників: звістки бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її цілість; у терміни, установлені законодавством, подавати в державні податкові інспекції й інші державні органи бухгалтерську звітність і інші документи і зведення, пов’язані з численням і сплатою податків і інших обов’язкових платежів; своєчасно й у повному розмірі сплачувати податкові суми і здійснювати інші обов’язкові платежі, припускати службових осіб податкових інспекцій для обстеження помешкань, що використовуються з метою одержання прибутків або пов’язані з утриманням об'єктів оподатковування, а також для перевірок із питань числення податків і інших обов’язкових платежів; виконувати інші обов’язки, пов’язані з численням і сплатою податків і інших обов’язкових платежів.

Для створення оптимальних податків найбільше важливими є такі вимоги:

а) податкова структура повинна сприяти використанню податкової політики з метою стабілізації, оздоровлення і підйому економіки країни; б) податкова система повинна бути справедливої, не припускати довільного тлумачення, бути зрозумілої платникам податків;

в) податки повинні по можливості не впливати на прийняття різноманітними особами економічних рішень або такий вплив повинний бути мінімальним;

г) скорочення витрат податками на утримання адміністрації і дотримання податкового законодавства;

д) використання податкової політики для досягнення соціально-економічної цілі необхідно зводити до мінімуму;

е) ставки податків не повинні перевищувати аналогічні ставки в сусідніх країнах;

ж) система податків повинна мати мінімум необґрунтованих пільг, бути ув’язаної з загальною політикою ціноутворення і ростом заробітної плати;

з) податки повинні надавати більше свободи підприємництву, інвестиціям, науково-технічному прогресу.

Податкова система може переслідувати різноманітні цілі, що не обов’язково можуть погоджуватися між собою. Виникають протиріччя, тому і необхідно домагатися тимчасової поступки. Наприклад, принцип рівності оподатковування потребує ускладнення адміністративної системи і веде до порушення принципу нейтральності, а регулююча функція податків може порушити принцип рівності і справедливості.

Існує два підходи до реалізації принципу рівності і справедливості. Перший — ґрунтується на принципі вигоди для платників податків. Справедливою податковою системою рахується та, при якій податки, що сплачуються платниками, відповідають користі, одержуваної від послуг держави, або, прямо говорячи, справедливість податкової системи залежить від структури державних витрат.

Другий підхід заснований на принципі спроможності сплачувати, відповідно до яких податкова проблема розглядається сама по собі незалежно від політики державних витрат, тобто при даній потребі в податкових надходженнях кожний платник податків повинний внести свою частку в залежності від спроможності сплачувати. Обидва підходи мають мак свої переваги, так і хиби. Кожна з податкових систем містить елементи двох підходів.

При побудові податкової системи випливає також узяти до уваги такі спостереження:

а) універсальний податок на споживання не впливає на вибір товарів, а акцизи впливають;

б) прибутковий податок впливає на вибір між теперішнім і майбутнім споживанням, а універсальний не робить такого впливу на споживання;

в) частковий податок на прибутки капіталів порушує інвестиційний процес;

г) при рості податкових ставок ефективність податкової системи спочатку підвищується і досягає свого максимуму, а потім починає знижуватися;

д) витрати прогресивного прибуткового оподатковування значно вище пропорційного.

Загальні принципи побудови податкових систем знаходять конкретне вираження в загальних елементах податків, що вміщають суб'єкта, об'єкт, джерело, одиницю оподатковування, пільги і податкову ставку.

Суб'єкти податку виступають або у виді податконосія, або кінцевого платника податків, формально не несучої юридичної відповідальності, але який є фактично платником через законодавчо встановлену систему перекладення податку.

Об'єктом або предметом оподатковування виступають різноманітні види прибутків, товарів і послуг, а також різні форми накопиченого багатства або майна. Окремі форми цього прибутку (заробітна плата, прибуток, рента, відсоток) мають самостійне значення і тому предмет оподатковування і джерело податку не завжди збігаються. Принцип рівності і справедливості розподілу податкового тягаря, що складає базу теорії конкретної побудови податків, лежить в основі побудови податкових ставок або розміри податку на одиницю оподатковування.

У залежності від принципу і характеру предмета оподатковування податкові ставки можуть бути твердими (абсолютна сума на одиницю оподатковування) або процентними. Процентні ставки, у свою чергу, можуть бути пропорційними і прогресивними. Податкова політика в Україні повинна сприяти, насамперед, росту обсягів накопичення, створенню умов, що полегшують підприємствам відновлення основного капіталу.

Ще 15 років тому американський економіст, фундатор нової податкової реформи в США, Лаффер довів, що податкові ставки впливають на ділову активність (або податкову базу), безпосередньо впливаючи на економічні стимули. Тому ставки податку нової податкової системи з балансового прибутку повинні бути на рівні 30−35%, що відповідає інтересам виробників і про що свідчить світова практика.

Підприємствам і підприємцям, що займаються торгово-посередницькою діяльністю, необхідно встановити податки в розмірі 35−40%, а податок із додаткової вартості - 18−20%.

Податки — найбільше адекватний свободі господарської діяльності метод взаємовідносин держави як із підприємствами, так і з населенням, найбільше демократичний засіб економічного регулювання. Нова податкова система повинна враховувати принципові зміни в житті країни. Отже, необхідно створити більш розгалужену, кваліфіковану податкову службу дня контролю і своєчасної сплати податків, із можливостями (у випадках порушення законодавства) звістки слідство, забезпечити безпеку діяльності її робітників.

Робітники фінансових органів в умовах ринкової економіки повинні виступати не в традиційному вигляді контролера-ревізора, а у вигляді партнера робітників фінансових служб галузей народного господарства. Виключною є дріб'язкова фінансова регламентація, надлишня опіка підприємства.

Правильна організація управління фінансами має першочергове значення для їх використання. В значній мірі ефект оперативного управління фінансами залежить від того, як організована робота суб'єктів управління — фінансових органів, податкових інспекцій, страхових структур та багаточисельного апарату фінансових підрозділів в галузях народного господарства.

Мета фінансового планування заключається в забезпеченні підприємства необхідними фінансовими ресурсами виробничої, інвестиційної і фінансової діяльності. В зв’язку з цим треба визначити напрями ефективного вкладання капіталу, оцінити ступень його раціонального використання, виявити внутрішньогосподарські резерви збільшення прибутку за рахунок економного використання грошових коштів та встановлення раціональних фінансових відносин з бюджетом, банками та контрагентами. Фінансовий план має великий вплив на економіку підприємства. Це зумовлено цілим рядом обставин. По-перше, в фінансових планах відбувається порівняння початкових витрат для здійснення діяльності з реальними можливостями, і в результаті коригування, досягається матеріально-фінансова збалансованість. По-друге, статті фінансового плану пов’язані зі всіма економічними показниками роботи підприємства та з основними розділами підприємницького плану: виробництвом продукції та послуг; науково-технічним розвитком; удосконаленням виробництва і управління, капітальним будівництвом, економічним стимулюванням та ін. Таким чином, фінансове планування має вплив на всі сторони діяльності господарюючого суб'єкта.

В практиці фінансового планування застосовуються слідуючи методи: економічного аналізу, нормативний, балансових розрахунків, грошових потоків, метод багатоваріантності, економіко-математичне моделювання.

Метод економічного аналізу дозволяє визначити основні закономірності, тенденції руху натуральних і вартісних показників, внутрішні резерви підприємства. На основі доступної звітно-облікової інформації оцінюється фінансове положення підприємства. Це дозволяє охарактеризувати його платіжоспроможність, ефективність, доходність діяльності та інші показники, а потім по результатам прийняти обосновані рішення.

Нормативний метод полягає в тому, що на основі раніше встановлених норм і техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарського суб'єкта в фінансових ресурсах та іх джерелах. Такими нормативами є ставки податків та сборів, норми амортизаційних відрахувань та інше. Існують нормативи господарюючого суб'єкта — це нормативи, розроблені безпосередньо на підприємстві, та використані їм для регулюванню виробничо-господарської діяльності, контроль за використанням фінансових ресурсів, інших цілей для ефективного вкладання капіталу.

Балансовий метод використовується для визначення майбутньої потреби в фінансових коштах. Метод грошових потоків носить універсальний характер при складанні фінансових планів та служить інструментом для прогнозування розмірів та строків надходжень необхідних фінансових ресурсів. Теорія прогнозу грошових потоків базується на очікуваних надходженнях коштів на визначену дату та бюджетування всіх витрат. Цей метод дає набагато об'ємнішу інформацію, ніж балансовий.

Метод багатоваріантності розрахунків заключає в собі розробку альтернативних варіантів планових розрахунків, з тим, щоб вибрати із них оптимальний, при цьому критерії вибору можуть бути різними. Так, наприклад, в одному варіанті може бути закладений в подальшому спад виробництва, інфляція та слабкість національної валюти, а в іншому — ріст відсоткових ставок і, як наслідок, зниження темпів світової економіки та зниження цін на продукцію. Цей метод цікавий тим, що він дає можливість проаналізувати діяльність підприємства в різноманітних економічних ситуаціях.

В останні роки стан фінансових ресурсів країни характеризується не тільки високим ступенем їхньої централізації, але і гострою недостачею як на макро-, так і на мікрорівні. Проблема пошуку і мобілізації резервів фінансових ресурсів у значній мірі ускладнюється через кризові явища в економіці, низьку ефективність виробництва, погіршення фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності й інших причин.

Основними напрямками вирішення проблеми пошуку фінансових ресурсів країни є реалізація державних програм стабілізації економіки і здійснення спеціально розроблених заходів для фінансового оздоровлення економіки і перебудови системи фінансових відносин у країні. Ці заходи спрямовані на подолання негативних тенденцій у формуванні фінансових ресурсів і на радикальну зміну фінансових відносин шляхом перетворення їх в активний економічний інструмент господарювання.

В умовах адміністративно-командних методів керування економікою головна задача фінансової системи країни полягала в централізації максимально можливої частки ресурсів у руках вищого ешелону влади, із залишенням всім іншим суб'єктам господарювання мінімуму фінансових прав і засобів. Тому частка фінансових ресурсів, що залишаються в розпорядженні господарств навіть у самі сприятливі роки не перевищувала рівня 40%, а в бюджетній системі питома вага союзного бюджету завжди перевищувала рубіж 50%. Таке співвідношення між централізованими і децентралізованими ресурсами породжувало консерватизм і застій у структурах фінансової системи, що орієнтувалася винятково на виконання поступаючих «зверху» команд. Тверда регламентація фінансових відносин, численні обмеження і заборони сковували ініціативу безпосередніх суб'єктів господарювання — підприємств і організацій, не дозволяли їхнім керівникам оперативно приймати рішення, маневрувати коштами з метою досягнення високих фінансово-господарських результатів.

Перехід на принципи ринкового господарювання позитивно позначається на обсязі, структурі і напрямках використання фінансових ресурсів, відкриває простір для ініціативи і заповзятливості керівників фінансових служб у частині пошуку коштів. В умовах економічної і фінансової самостійності будь-який суб'єкт господарювання має можливість здійснювати формування джерел розширеного відтворення за рахунок власних фінансових ресурсів шляхом збільшення прибутку і прискореної амортизації, залучення на акціонерній основі або пайових (часткових) початках коштів інших підприємств (організацій, установ), використання банківських кредитів, одержання на визначених умовах бюджетних асигнувань. Вчасно укладені зі страховими компаніями договори дозволять знизити ризик підприємницької діяльності, створять необхідні гарантії відшкодування понесеного підприємством збитку. Формовані з різних джерел фінансові ресурси дають можливість підприємцеві вчасно інвестувати засобу в нове виробництво, при необхідності розширювати діюче підприємство, фінансувати науково-технічні розробки і їхнє впровадження, покривати видатки по підготовці і переходу на екологічно чисті технології, здійснювати підготовку і перепідготовку кадрів і т.д.

Фінансове забезпечення відтворювальних витрат здійснюється у виді самофінансування, кредитування і державного фінансування.

Самофінансування засноване на використанні власних фінансових ресурсів суб'єктів господарювання, При недоліку власних засобів підприємство (організація) може скоротити деякі свої витрати, скористатися позиковими засобами, використовувати операції з цінними паперами.

Кредитування — це такий спосіб фінансового забезпечення відтворювальних витрат, при якому витрати суб'єкта господарювання покриваються за рахунок позички банку, наданої на засадах терміновості, платності і зворотності.

Державне фінансування здійснюється на безповоротній основі за рахунок засобів бюджетних і позабюджетних фондів, формованих на різних рівнях державного керування в процесі розподілу і перерозподілу частини національного доходу. За допомогою такого фінансування держава цілеспрямовано перерозподіляє фінансові ресурси між виробничою і невиробничою сферами, галузями економіки і територіями країни, між формами власності, окремими групами і шарами населення.

Для забезпечення безперебійного й ефективного фінансування відтворювальних витрат велике значення мають фінансові резерви, роль яких в умовах переходу до ринку значно зростає. Фінансові резерви здатні забезпечити безперервний кругообіг засобів у суспільному відтворенні навіть при виникненні значних втрат або настанні непередбачених подій. Вони можуть створюватися самими суб'єктами господарювання за рахунок власних фінансових ресурсів (самострахування), їхніми управлінськими структурами (на основі нормативних відрахувань), спеціалізованими страховими організаціями (методом страхування) і державою (резервні фонди в бюджетах різних рівнів).

Формування великих фінансових резервів у руках суб'єктів господарювання малоефективне з економічної точки зору. Більш доцільним є формування резервів бюджетним методом і методом страхування, тому що тут досягається більш висока оборотність резервуємих засобів

1.2 Законодавча база в процесі управління

Акти державного управління мають ряд властивостей та ознак, що дозволяють класифікувати їх за багатьма різними критеріями: за юридичними властивостями; за органами, що їх видають; за порядком їх видання; за формою; за часом та територією дії тощо. Найбільш важливе значення має класифікація за юридичними властивостями та за органами, що видають акти.

За юридичними властивостями акти державного управління поділяються на два види: нормативні та індивідуальні акти. Подібний поділ актів зумовлений правотворчою та правозастосовною формами управлінської діяльності.

Нормативні акти державного управління містять у собі загальні правила поведінки, які регулюють однотипні явища, визначені види суспільних відносин. Вони розраховані у більшості випадків на тривалий час, їх дія, як правило, не вичерпується однократним застосуванням. Нормативний акт застосовується завжди, коли який-небудь суб'єкт вступає до сфери відносин, що регулюються цим актом. Характерною ознакою нормативного акту є відсутність у ньому конкретно-визначеного суб'єкта.

Індивідуальні акти державного управління — акти застосування норм права до конкретних фактів, випадків. Вони встановлюють, змінюють чи припиняють конкретні адміністративно-правові відносини, завжди адресовані певним суб'єктам конкретних відносин Розглядаючи співвідношення нормативних та індивідуальних актів, треба мати на увазі, що фактично велика кількість актів державного управління містить одночасно норми права і конкретні індивідуальні приписи. Подібні акти, є за своєю природою змішаними

Розглянемо класифікацію актів державного управління за органами, що їх видають та порядок оприлюднення та набуття чинності цих актів. Це — акти, що видаються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральними та місцевими органами виконавчої влади.

1. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України (ст. 106 Конституції України). Згідно ст. 4 розділу XV Перехідні положення

Фінанси регулюють такі закони: бюджетний кодекс, закон «Про бюджет» Закон «Про оподаткування»

1.3 Співпраця міністерства фінансів з міжнародними фінансовими організаціями

На сьогодні співробітництво України з Групою Світового банку — кредитна установа, головна мета якої полягає у наданні допомоги країнам для їх інтеграції у світову економіку та сприянню тривалому економічному зростанню і зниженню рівня бідності у країнах, що розвиваються. До структури Світового банку входять Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР) і Багатостороннє агентство гарантій та інвестицій (БАГІ).

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР).

Головною установою Світового банку є Міжнародний банк реконструкції та розвитку, що був створений у 1944 році. Це одна з найбільших і найвпливовіших у світі міжнародних фінансово-кредитних установ.

Згідно зі статей Угоди метою банку є:

o сприяння реконструкції і розвиткові територій його членів шляхом інвестування капіталу для відродження економік, зруйнованих війною;

o сприяння інвестуванню іноземного капіталу шляхом гарантування або участі у позиках та інших інвестиціях, що здійснюються іноземними інвесторами;

o сприяння довгостроковому збалансованому зростанню міжнародної торгівлі та підтримки рівності і збалансованості у розрахункових балансах шляхом заохочення міжнародного інвестування у розвиток виробничих ресурсів своїх членів.

Членство у МБРР є відкритим для всіх членів МВФ.

Україна вступила до МБРР 3 вересня 1992 року відповідно до Закону України від 3 червня 1992 року № 2402-XII «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій».

Міжнародна фінансова корпорація (МФК).

Міжнародна фінансова корпорація поряд з МБРР входить до групи Світового банку. Ця міжнародна організація була створена 1956 року з ініціативи США.

Корпорація має на меті сприяти економічному розвиткові шляхом підтримки зростання продуктивності приватного підприємництва у країнах-членах корпорації, передусім у найменш розвинених регіонах, що доповнює діяльність МБРР. У співпраці з приватними інвесторами корпорація допомагає фінансувати створення, вдосконалення і розширення приватних підприємств з високою продуктивністю, що сприятиме розвиткові країн-членів корпорації завдяки капіталовкладенням без гарантій їх погашення відповідними урядами.

Членами корпорації можуть бути лише члени МБРР.

МФК за організаційною структурою і методами управління побудована аналогічно до МБРР.

МФК має Раду керуючих, Раду директорів, голову Ради директорів, президента і персонал для виконання зобов’язань корпорації.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР)

Міжнародна асоціація розвитку була створена як філія МБРР у 1960 році.

Метою асоціації є підтримка економічного розвитку, збільшення продуктивності і життєвих стандартів життя у менш розвинутих країнах світу, що є членами асоціації, в особливості запровадження фінансування для задоволення важливих потреб їх розвитку на сприятливіших умовах для балансу платежів, ніж надаються звичайними кредитами і таким чином продовження завдання розвитку МБРР та підтримки його діяльності.

Для досягнення поставленої мети МАР надає безпроцентні кредити на 35−40 років. Погашення кредитів починається з 11-го року після початку їх використання. МАР стягує 0,75% комісійних.

Членами асоціації можуть бути лише члени МБРР.

МАР за організаційною структурою та методами управління побудована аналогічно до МБРР.

Асоціація має Раду керуючих, виконавчих директорів, президента і персонал, необхідний для виконання визначених зобов’язань.

Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ)

Країни-члени Світового банку створили у 1988 році Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій, що страхує капіталовкладення від політичного ризику, на випадок експропріації, війни, зриву контрактів, інших форс-мажорних обставин.

Головним завданням БАГІ є стимулювання потоку інвестицій на виробничі цілі між країнами -членами та особливо в країни, що розвиваються, доповнюючи таким чином діяльність МБРР, МФК та інших міжнародних фінансових організацій.

Членами БАГІ можуть бути лише члени МБРР.

БАГІ за організаційною структурою і методами управління побудована аналогічно до МБРР.

Агентство має Раду керуючих, Раду директорів, президента і персонал для виконання зобов’язань БАГІ.

Світовим банком здійснюється в рамках прийнятої банком в жовтні 2003 року Стратегії в питаннях допомоги Україні на період 2004−2007 роки. [11]

Нова стратегія Світового банку допомоги Україні базується на пріоритетах України, зокрема, щодо забезпечення стійкого економічного зростання, подолання бідності та становлення середнього класу, сприяння людському розвитку, захист навколишнього середовища, поступова інтеграція у світову економічну та фінансову системи, зменшення регіональних дисбалансів, подальший прогрес на шляху прозорості, підзвітності та відповідальності уряду.

Стратегія передбачає широку програму кредитної та дослідницької діяльності. Протягом реалізації нової стратегії загальний обсяг запозичень від Світового банку в рамках, передбачених базовим сценарієм кредитування, складатиме від 1,8 до 2,4 млрд. дол. США.

Ключову роль в стратегії відіграє «Програмна системна позика» (ПСП). Проект Програмної системної позики — найбільш комплексний проект за період співробітництва України і банку, який включив у себе заходи щодо реформування ключових секторів економіки України.

Метою проекту є підтримка конкретних результатів, які було досягнуто в рамках програми структурних реформ уряду України, у п’яти тематичних напрямках: посилення фінансової дисципліни, державна регуляторна політика, права власності, підзвітність державного сектору, управління соціальними та екологічними ризиками. В 2001 році здійснено перший етап проекту «Програмна системна позика», за яким Україна отримала позику на суму 250 млн. дол. США.

Нині триває реалізація другого етапу ПСП. На переговорах в липні 2003 року українська сторона досягла домовленості з банком щодо виділення коштів ПСП-2 позики двома траншами (перший транш — 75 мільйонів доларів США та другий транш — 175 мільйонів доларів США). В минулому році Україна виконала умови, необхідні для надання коштів першого траншу за «Програмною системною позикою -2». 19 грудня 2003 року угода про позику набула чинності та були отримані кошти в розмірі 75 млн. доларів США. Україна вже виконала ряд умов, необхідних для отримання коштів другого траншу: ліквідовано бюджетну заборгованість з соціальних виплат, створено правову базу для реєстрації та виконання забезпечених угод (для рухомого та нерухомого майна), створено автоматизовану систему виконання бюджету АС «Казна», яку впроваджено в усіх обласних управліннях Держказначейства, зменшено податкові пільги та вилучення для різних галузей економіки, ухвалено Закон України «Про загальнообов’язкове держане пенсійне страхування». Стратегія допомоги Україні передбачає впровадження банком інвестиційних проектів. Характерною рисою стратегії допомоги Україні є її соціальна спрямованість. Увагу зміщено з питань розвитку окремих галузей економіки на вирішення соціальних проблем, що існують в Україні, зокрема, це підтримка охорони здоров’я, боротьба з епідеміями, розвиток місцевих громад, скорочення бідності, вирішення соціальних проблем, пов’язаних з реструктуризацією вугільної галузі.

На завершальній стадії впровадження знаходиться проект «Розвиток системи казначейства», (загальна сума проекту 16,4 млн. дол. США, використано станом на 01. 11. 2004 року 15,71 млн. дол. США). Проект, метою якого було створення розвинутої комп’ютеризованої казначейської системи як ефективного інструменту виконання державного бюджету та управління державними коштами, став найбільш успішним та результативним, який визнається Всесвітнім банком та Міжнародним валютним фондом.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой