Формування маркетингової стратегії виходу українських туристичних компаній на європейський ринок туристичних послуг

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Маркетинг


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Формування маркетингової стратегії виходу українських туристичних компаній на європейський ринок туристичних послуг.

ПЛАН

  • Вступ 3
  • Розділ 1. Передумови виходу туристичних компаній на європейський ринок 6
    • 1.1. Особливості та фактори розвитку індустрії туризму в Європі та Україні 6
    • 1.2. Характеристика кон’юнктури туристичного ринку Європи 15
    • 1.3. Використання концепції стратегічного управління в індустрії туризму 26
  • Розділ II. Основні напрямки стратегії українських компаній на європейському ринку туристичних послуг 33
    • 2.1. Дослідження європейського ринку туристичних послуг 33
    • 2.2. Аналіз цільових ринків та вибір стратегії захвату 37
    • 2.3. Вибір маркетингової стратегії 42
    • 2.4. План стратегічного маркетингу ТОВ «Тур-сервіс» 47
    • 2.5. Оцінка та контроль виконання маркетингового плану 66
  • Розділ III. Шляхи підвищення ефективності маркетингової стратегії підприємства ТОВ «Тур-сервіс» 69
    • 3.1. Впровадження системи підтримки продаж 69
    • 3.2. Прогнозування попиту та забезпечення конкурентоспроможності 74
    • 3.3. Використання сучасних інформаційних технологій в просуванні турпродукту на європейському ринку 90
  • Висновок 97
  • Список використаної літератури 101
  • Додатки 104

Вступ

Актуальність теми дослідження. Міжнародний туризм крім величезного економічного значення відіграє велику роль у розширенні границь взаєморозуміння і довіри між людьми різних релігій і культур. Його діяльність не обмежується тільки торгівлею товарами і послугами і пошуком нових торгових партнерів. Вона спрямована також на установлення взаємин між громадянами різних країн для збереження і процвітання світу в усьому світі. Більш 40 років тому в 1958 р. було створено Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Ідеологи співтовариства виходили з того, що якщо люди будуть знати один одного краще, те імовірність виникнення воєн зменшиться. Особливе місце в проголошених ЄЕС цілях приділялося поступовому усуненню всіх обмежень у торгівлі між країнами-учасниками, ліквідації перешкод для вільного пересування «осіб, капіталів і послуг», а також розробці принципів погодженої економічної політики.

По оцінках Всесвітньої туристської організації (ВТО), число подорожей в усьому світі буде збільшуватися на 3,5% щорічно й у найближчі 10−15 років досягне 1 млрд. чоловік і досить значна частина цих подорожей припадає на Європу. Таким чином, можна зробити висновок, що на європейському туристичному ринку ще довгий час будуть «вільні ніші» які з успіхом можуть заповнити українські тур оператори. Отже актуальність дослідження особливостей формування маркетингової стратегії для виходу на європейський туристичний ринок на сьогодення важко переоцінити.

Ступінь розробленості проблеми. В останні роки вітчизняними та зарубіжними вченими в цьому напрямку проведений цілий ряд досліджень. Серед науковців, що займаються дослідженнями з даної проблеми можна відзначити: Блохін Ю.І., Богданов Ю. В., Волков B.C. які розробили принципи розвитку сфери туризму в ринковій економіці; вчені Біржаков М.Б., Дрогов І.А., Марінін М.М. — запропонували оригінальні технології розвитку автотурів, дитячо-юнацького туризму, виїзного туризму; науковці Галенська О. М., Корнєєв С.Є., Тайнович Н. В. — розвили уявлення про механізми регуляції організаційно-правових відносин у сфері туризму; дослідники Карлова Г. А., Казанкіна Т.В., Потьомкін В.К., Яковлева Н. В. — сформулювали основи формування ринкової стратегії туристського обслуговування населення; учені Балабанів А.І., Гуденкр Н. Б., Шагінов Ю. А., Файбусович Є.Л. — запропонували систему заходів для інвестування сфери туризму і формування цінової політики.

Мета дослідження — обґрунтування основних принципів маркетингової стратегії на європейському туристичному ринку для вітчизняних туроператорів. Відповідно до поставленої мети в дипломній роботі вирішуються наступні задачі:

дослідження особливостей розвитку європейського туристичного ринку;

обґрунтування моделі маркетингової стратегії роботи на європейському туристичному ринку;

визначення факторів які сприяють покращенню маркетингової стратегії вітчизняних турфірм.

Об'єктом дослідження є маркетингова стратегія туроператорів.

Предметом дослідження маркетингова стратегія виходу на європейський туристичний ринок.

Методологічною і теоретичною основою дослідження є положення економічної теорії, теорії управління, системного і соціологічного аналізу. Широко використані праці вітчизняних і закордонних учених і фахівців в області менеджменту сфери туризму.

Методи дослідження. Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження: методи системного аналізу, методи причинно-наслідкового аналізу, методи порівняльного аналізу, методи прямого структурного аналізу, моделювання.

Структура робота. Дипломна робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження. Окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Наводиться практичне значення отриманих результатів.

Основна частина присвячена дослідженню науково-теоретичної основи напрацювання маркетингової стратегії направленої на завоювання визначеної ніші на європейському туристичному ринку.

Загальні висновки по дослідженню сформульовано у відповідному розділі роботи.

Розділ 1. Передумови виходу туристичних компаній на європейський ринок

1.1. Особливості та фактори розвитку індустрії туризму в Європі та Україні

Аналіз туристського ринку в кожнім туристському регіоні світу висвітлює історію розвитку, що поточний стан і майбутнє світового туристського сектора і переслідує основні цілі:

· ідентифікувати ті регіони, де міжнародний туризм зростає, і ті, де він знижується;

· пояснити причини великих розходжень у географічному розподілі числа туристів і доходів від них і динаміку цих розходжень;

· ідентифікувати країни, де міжнародний туризм має великий потенціал для перетворення у важливий елемент економічного розвитку [78, c. 15].

Географічне зосередження міжнародних туристських обмінів відповідає географічній концентрації торгівлі, однак має дві важливих відмінності.

По-перше, країни з позитивним балансом по надходженнях від туризму, наприклад США, Іспанія, Португалія, Греція, часто мають негативний баланс у торгівлі. Країни з негативним балансом по туристських обмінах мають позитивний торговий баланс, наприклад Німеччина, Японія.

По-друге, обмін туристськими послугами між індустріальними країнами з аналогічними зразками попиту не обов’язково є обміном продуктами подібних типів, як у торгівлі товарами.

Дійсно, обмін товарами між індустріальними країнами є насамперед обміном продуктами однієї і тієї ж категорії, наприклад торгівля автомобілями між США і Японією чи продуктами харчування між європейськими країнами. Це так називана внутрішньогалузева торгівля. У туризмі обмін подібними продуктами також існує, наприклад у секторі культурного туризму, але в менших розмірах. Як правило, відбуваються обміни традиційними видами туризму. Наприклад, жителі північних країн Європи в основному проводять відпустку на курортах країн Середземномор’я, а жителі південних теплих країн віддають перевагу відпочинку на гірськолижних курортах [78, c. 100].

Європейські країни як і раніше приймають найбільше число іноземних туристів. У 1989−1996 р. число туристів, що прибували в Європу, збільшилося з 274 до 347 млн. чоловік, а грошові надходження від міжнародного туризму — більш ніж у 2 рази. Однак протягом цього періоду частка Європи у світовому туризмі стійко падала — по числу туристів з 63,5 до 58,7%, а по доходах — з 51,6 до 50,7%, незважаючи на значні коливання середньорічного росту прибуттів у Європі і надходжень від туризму. Наприклад, темпи росту в 1986 р. склали 1,9%, у 1989 р. — 9%, а в 1991 р. знову знизилися до 2,4% (табл. 1. 1) [78, c. 57].

Таблиця 1. 1

Стан туристичної галузі Європи

Рік

Число туристів, млн чоловік

Середньорічні зміни, %

Частка від загальносвітового рівня, %

Надходження, млрд дол.

Середньорічні зміни, %

Частка від загальносвітового рівня, %

1970

113,0

-

68,16

11,096

-

61,99

1975

153,859

36,16

69,22

26,31

137,011

64,64

1980

189,83

23,38

65,97

61,654

134,34

59,65

1985

214,264

12,87

65,0

61,181

-0,77

52,67

1986

218,32

1,89

64,06

77,028

25,9

54,8

1987

233,623

7,01

63,7

96,565

24,36

56,03

1988

251,237

7,54

62,48

106,788

10,59

53,71

1989

274,021

9,07

63,53

109,98

2,99

51,6

1990

286,651

4,61

62,59

139,7

27,02

54,19

1991

279,836

-2,38

61,3

135,768

-2,81

52,11

1992

290,304

3,74

60,27

153,815

13,29

51,9

1993

296,535

2,15

59,29

162,573

5,69

50,16

1994

329,673

11,0

60,38

173,10

6,5

50,43

1995

335,363

1,73

59,24

202,525

17,0

51,5

1996

347,437

3,6

58,67

214,474

5,9

50,7

Джерело: ВТО

Така нестабільність почасти порозумівається економічною ситуацією в туристоутворюючих країнах. Так, 1989 р. став роком економічного росту, тоді як у 1991 р. наступив економічний спад.

У період з 1970 по 1980 р. Європа втратила 2,2% загальносвітового ринку, у 1980−1990 р. — 3,4, — у 1990−1997 р. — 4%. Це також з’явилося результатом слабкого економічного росту в туристоутворюючих країнах [79, c. 58].

Міжнародний туризм чуттєвий до коливань обмінного курсу. У 1980−1985 р. частка загальносвітових грошових надходжень знизилася на 7%, тоді як у 1985−1990 р. ця частка з коливаннями зросла на 1,5%, а в 1990—1996 р. знову зменшилася на 3,5%. У 1984 і 1985 р. курс американського долара різко упав у порівнянні з курсами європейських валют, а в період 1985−1990 р. стабілізувався. У 1991 р. валюти Італії й Іспанії були дуже сильними, що негативно вплинуло на конкурентноздатність їхнього туристського продукту [79, c. 241].

Починаючи з 1985 р. міжнародні подорожі європейських туристів усередині регіону збільшилися, у той час як число прибуваючих у Європу з інших регіонів світу скоротилося. У 1985 р. американські туристи, наприклад, складали 11% гостей Європи, а до 1992 р. це число скоротилося до 5,4% в основному через слабість американського долара стосовно європейських валют (рис. 1. 1).

Джерело: ВТО

Дослідження національної приналежності гостей, що приїжджають у Європу, показують, що 90% - це туристи з європейських країн. Так, німці подорожують в основному усередині регіону і складають 19% загального числа міжнародних туристів. Британські мандрівники складають 10% загального числа європейських туристів, французи — 7%, датчани — 6%. США є єдиною неєвропейською країною серед перших десяти туристоутворюючих країн для Європи [78, c. 62].

Внутрішньорегіональний туризм у Європі є наслідком високої концентрації міжнародного туризму в регіоні. Тут існують безліч державних кордонів на відносно малій площі і чудова наземна велика мережа комунікацій.

За відносною втратою домінуючого положення Європи стоять наступні фактори:

· деякі західноєвропейські країни, зокрема на півдні Європи, такі, як Італія і Греція, у меншому ступені Іспанія і Португалія, терплять падіння конкурентноздатності внаслідок старіння їхнього туристського продукту;

· деякі східноєвропейські країни відчувають труднощі в пристосуванні своїх туристських секторів до ринкової економіки, і, крім того, конфлікт у колишній Югославії вплинув на туризм у Європі;

· деякі північноєвропейські країни, наприклад Великобританія, Данія, Норвегія і Швеція, дуже дорогі для туристів. Це неминуче впливає на їхню конкурентноздатність;

· росте популярність країн Південно-Східної Азії, що з недавнього часу успішно розвивають свою туристську індустрію [78, c. 68].

Проте зниження частки європейського ринку в міжнародному туризмі відбувається на тлі збільшення прибуттів у регіон і надходжень від туризму. Туристські потоки в основному спрямовані в центри відпочинку Західної і Південної Європи. Ці зони нараховують 64,5% усіх прибуттів у Європу (табл. 1. 2). Така туристська концентрація — результат звички проводити літні канікули на пляжах [78, c. 75].

Таблиця 1. 2

Туристські потоки в регіони Європи у 2003 р.

Регіон

Прибуття тис. чоловік

Зміни до 2002 р., %

Середньорічні темпи росту в 1993—2003 р., %

Частка від загальносвітового рівня, %

1993 р.

2003 р.

Західна Європа

116 377

-1,7

3,2

39,9

34,9

Південна Європа

98 740

3,2

3,0

34,4

29,6

Центральна і Східна Європа

72 608

-2,3

9,6

13,6

21,8

Північна Європа

34 179

8,7

4,7

10,1

10,3

Східне Середземномор’я

11 395

14,6

10,3

2,0

3,4

Усього

333 299

1,1

4,5

100

100

Джерело: ВТО

У Південній і Західній Європі Франція, Іспанія й Італія більше інших країн виграють від туристських потоків у цей регіон і є головними туристськими центрами (табл. 1. 3). Великобританія традиційно славиться освітнім туризмом. Північні країни Європи, зокрема Скандинавські країни й Ірландія, спеціалізуються на «зеленому туризмі"[77, c. 184].

Таблиця 1. 3

Перші десять туристських центрів у Європі

Країна

Число туристів, млн. чоловік

Співвідношення чисельності туристів у 2002 і 2003 р., %

Частка від загальноєвропейського рівня, %

1. Франція

60,0

-2,1

18,0

2. Іспанія

44,886

3,8

13,5

3. Італія

29,953

9,0

9,0

4. Великобританія

23,746

12,9

7,1

5. Угорщина

20,7

-3,4

6,2

6. Польща

19,2

2,1

5,8

7. Австрія

17,173

-4,0

5,2

8. Чехія

15,5

-8,8

4,7

9. Німеччина

14,847

2,4

4,5

10. Швейцарія

11,5

-5,7

3,5

Джерело: ВТО

Туристські потоки в Центральну і Східну Європу складають 22% загального числа європейських прибуттів, а надходження — всього 2−3% через низькі ціни на туристські продукти і щодо низької якості обслуговуючих інфраструктур. Середній доход від одного іноземного туриста в країнах цього регіону складає менше 100 дол., тоді як у країнах Північної Європи він наближається до 1000 дол.

Проведений аналіз показав, що частка доходів від міжнародного туризму в загальних доходах Європи від експорту постійно збільшувалася й у 2003 р. досягла 8,7%. Це ще раз підтверджує, що міжнародний туризм є важливою сферою економіки європейських країн [78, c. 189].

Туристична галузь набуває дедалі більшого значення для розвитку економіки та соціальної сфери і в Україні, стрімко інтегрується у світову туристичну індустрію. Пріоритетний напрям розвитку в'їзного та внутрішнього туризму є важливим чинником підвищення якості життя в Україні, утворення додаткових робочих місць, поповнення валютних запасів держави та підвищення її авторитету на міжнародній арені.

Розвиток туризму в Україні істотно впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв’язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку, і є одним з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки. У свою чергу важливими факторами розвитку туристичної галузі є природно-рекреаційний та історико-культурний потенціал країни.

Чисельність працівників туристичної галузі в Україні у 2003 році становила 113,3 тис. осіб. У зв’язку з тимчасовою зайнятістю протягом активного туристичного сезону, а також наданням туристичних послуг підприємствами інших галузей економіки забезпечується зайнятість 1,86 млн. осіб [12].

Нині в Україні налічується понад 4,5 тис. закладів для розміщення туристів і відпочиваючих на 620 тис. місць. У модернізацію старих і будівництво нових закладів вітчизняними та іноземними інвесторами у 2003 році вкладено більш як 378 млн. гривень [12].

Останнім часом щороку збільшується консолідований обсяг туристичних послуг. В 2003 році цей показник перевищив 3,2 млрд. гривень. Водночас подальший розвиток туризму гальмується [12]:

· відсутністю цілісної системи державного управління туризмом у регіонах;

· підпорядкованістю закладів розміщення туристів, санаторно-курортних, оздоровчих та рекреаційних закладів, які надають туристичні послуги, різним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади;

· нечітким визначенням у законодавстві належності підприємств готельного господарства до підприємств, які надають туристичні послуги;

· недосконалістю нормативно-правової бази;

· недостатністю методичної, організаційної, інформаційної та матеріальної підтримки суб'єктів підприємництва туристичної галузі з боку держави;

· повільними темпами зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму;

· відсутністю відповідних об'єктів для розвитку туристичної діяльності в сільській місцевості;

· невідповідністю переважної більшості туристичних закладів міжнародним стандартам;

· тенденцією скорочення кількості підприємств готельного господарства;

· незадовільним стан туристичної, сервісної та інформаційної інфраструктури в зонах автомобільних доріг та міжнародних транспортних коридорів;

· незбалансованістю соціальної та економічної ефективності використання рекреаційних ресурсів та необхідністю їх збереження;

· недосконалістю туристичної інфраструктури, неефективністю використання рекреаційних ресурсів;

· відсутністю інноваційних проектів та наукових досліджень з питань розвитку перспективних видів туризму;

· недосконалістю статистики з питань туризму;

· недостатньою забезпеченістю туристичної галузі висококваліфікованими спеціалістами;

· недостатністю державної підтримки та комплексного підходу до рекламування національного туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному ринку туристичних послуг;

· недостатністю рівня розвитку інформаційної інфраструктури;

· недосконалістю бази даних стосовно об'єктів туристичної сфери.

На сучасному етапі розвиток системи управління туристичною галуззю повинен охоплювати такі питання, як удосконалення структури управління, реалізація державної політики у цій галузі шляхом координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та суб'єктів підприємництва. Важливе значення має вдосконалення державної статистики з питань туризму з урахуванням міжнародних стандартів та досвіду інших країн.

Транспортна інфраструктура є однією з основних складових частин функціонування туристичної сфери. Взаємодія транспортної та туристичної галузей допоможе кожній з них у короткі терміни вирішити більшість питань, пов’язаних з розбудовою туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі транспортних коридорів із залученням вітчизняних та іноземних інвестицій.

Подальший розвиток конкурентоспроможного транспортного обслуговування туристичної галузі є надзвичайно важливим для досягнення наміченого збільшення обсягів надання туристичних послуг.

Туризм як вид економічної діяльності та важливий соціальний інститут має чітку орієнтацію на використання природних ресурсів та культурної спадщини. Тому важливим його напрямом є ефективне і раціональне використання природних ресурсів та об'єктів культурної спадщини з одночасним їх збереженням і відновленням, профілактика та мінімізація негативного впливу туристичної діяльності на навколишнє природне середовище. Крім того, необхідно здійснити заходи щодо визначення рекреаційного потенціалу всіх регіонів країни та визначення особливостей рекреаційних регіонів з метою створення колоритного національного туристичного продукту [50, c53].

Одним з найважливіших напрямів державної політики у туристичній галузі є підвищення ефективності інформаційно-комунікаційної інфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави та активізація просування національного туристичного продукту як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку туристичних послуг завдяки організаційній та фінансовій підтримці підприємств та організацій туристичної галузі з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Становлення і розвиток інноваційної діяльності та наукове забезпечення туризму сприятиме створенню нових оригінальних туристичних продуктів, комплексному використанню та збереженню навколишнього природного середовища та культурної спадщини, патріотичному вихованню, пропаганді здорового способу життя, зміцненню міжнародного авторитету України як туристичної держави.

Розвиток туристичної сфери, що забезпечує створення нових робочих місць, особливо у регіонах з низькою зайнятістю населення, зумовлює необхідність удосконалення системи підготовки кадрів для туризму, доповнення Класифікатора професій ДК003−95 професіями у цій галузі, щорічного збільшення обсягу підготовки висококваліфікованих спеціалістів відповідно до реальних потреб, розроблення та впровадження сучасних освітніх технологій [24, c. 241].

1.2. Характеристика кон’юнктури туристичного ринку Європи

Кон’юнктуру європейського туристичного ринку в загальних рисах можна охарактеризувати проаналізувавши кон’юнктуру на туристичному ринку таких країн як Франція, Німеччина, Великобританія, Іспанія і Португалія. Саме ці країни «задають погоду» на туристичному ринку Європи. Розглянемо їх докладніше [79, c. 91].

Франція. Французький внутрішній ринок туризму відмінний від внутрішнього ринку туризму іншої Західної Європи. По-перше, дуже невелика кількість французів проводять свої відпустки за рубежем (приблизно 18% у рік). По-друге, тут існують виражені піки відпускних періодів: шкільні канікули в липні і серпні, короткі різдвяні канікули, канікули в лютому і під час паски. По-третє, французи бажають подорожувати на автомобілях (81% усіх внутрішніх туристів). По-четверте, більшість мандрівників — це міські жителі.

Французи під час своєї відпустки бажають зупинятися не в готелях, а в інших місцях розміщення. Наприклад, у 1990 р. у країні було 2,8 млн «вторинних» будинків. Готелі користаються популярністю у відпочиваючих узимку.

Близько 50% французів проводять відпустку влітку на узбережжі, 25% - у сільській місцевості, 17% обирають гірські курорти. Узимку картина міняється, і на узбережжі відпочивають лише 17% французів, 28% - у сільській місцевості і 40% їдуть у гори [79, c. 94].

Що стосується виїзного туризму, то тільки 5% французів подорожують по покедж-турам і 6% - авіатранспортом. У літній період особливою популярністю користаються сусідні Іспанія й Італія (разом 40% літніх подорожей). У 1991 р. Іспанія прийняла 8 млн туристів із Франції, а Італія — 7,29 млн туристів. Останнім часом французи вибирають подорожі в такі віддалені регіони, як Азія, Французькі острови Карибського басейну і Французька Полінезія. Найбільше число ділових подорожей приходиться на Німеччину і Великобританію.

Кількість іноземних туристів у Франції за 1980 — 1991 р. значно зросло, з 29 до 55 млн чоловік. Одним з основних ринків, що генерують, для Франції є Німеччина, звідкіля прибуває близько 25% гостей, а їхня кількість за те ж десятиліття збільшилася з 8,4 до 13,4 млн чоловік. За нею слідують Великобританія, Бельгія, Італія, Швейцарія, Нідерланди, Іспанія й ін [24, c. 96].

Туристи, що прибувають у Францію, бажають відпочивати на Французькій Рив'єрі: 35 млн турднів у готелях і туристських таборах у рік. Далі йдуть Париж (15,5 млн турднів у готелях), Альпи, Аквітанія і Лангедок-Руссільон (кожний по 6 млн турднів у готелях і туристських таборах).

Французька економіка, активно застосовує державне регулювання з метою розвитку регіональних економік, систематично розвивала сільську місцевість для прийому гостей, наприклад, в Аквітанії, частині Центрального масиву й у Лангедок-Руссільон. Однак ці проекти повинні були служити, у першу чергу, розвитку внутрішнього туризму, а не в'їздного.

У 1967 р. урядом Франції був прийнятий план спільного розвитку сільської місцевості і туризму в Аквітані. Фінансування плану здійснювалося приватним сектором, а координація розвитку покладалася на урядову комісію. За цим планом прибережний район розділявся на 16 секторів, з яких дев’ять повинні були розвиватися для туризму, тобто обладналися пляжі, зони відпочинку на озерах і місця розміщення для водяних видів спорту. В інших сімох секторах, так званих зелених зонах, передбачалося зберегти ландшафт і дику природу. За цим планом передбачалися: збереження вже існуючих курортів, таких як Аркашон і Біариц, відновлення і розширення існуючих поселень, наприклад, Лакано, і, нарешті, побудова нових курортів, наприклад Молієц. Планування і будівництво нових засобів розміщення проводилося з метою задоволення потреб внутрішнього туризму країни. До 1982 р. 28% місць для ночівель знаходилося в таборах відпочинку, а частка готелів і гостьових будинків складала всього 13%, у той час як 46% складали «вторинні» будинку. З початком реалізації проекту туризм почав значно розвиватися, навіть у роки економічного спаду в 80-х роках [78, c. 337].

Беріг Лангедок-Руссільон до 60-х років 20 сторіччя не був розвитий для туризму і відпочинку. Піщані дюни берега відділені від основних земель болотами і мілководними лагунами, багатими москітами. У 1964 р. французький уряд з метою заохочення розвитку туристського сектора регіону розробив програму розвитку регіону. Відповідно до цієї програми передбачалося будівництво п’яти туристських поселень, з'єднаних швидкісними дорогами й автомобільними трасами. Північна група курортів займає морський піщаний берег довжиною 20 км південніше і на захід історичного міста Ажуа-Морте. У 1990 р. на його освоєння було виділено 24% усіх засобів, призначених для розвитку туризму всього регіону. З курортів, побудованих раніш, серед туристів популярні Сарнон і Палава, а курорти Камарг і Ла-Гранд-Мот побудовані відносно недавно. Останній є великим курортом зі своїм знаменитим яхт-клубом. Інша група курортів під загальною назвою Ту розташовується на піщаному березі довжиною 30 км і включає такі відносно старі курорти, як Сет, Мезе і Марсель, і молодий курорт Кап д’адг. На озері Ту розвиті водяні види спорту. Ця група має чверть ліжко-місць усього регіону. Далі йдуть групи Вальрас-Груссан, Люка-Баркарес (22% ліжко-місць усього регіону і гарний яхт-клуб поблизу міста Баркарес), Кане-Аржелес (13% ліжко-місць усього регіону і яхт-клуб поблизу основного центра групи Сен-Сиприен).

Поліпшення автомобільних доріг, на думку розроблювачів програми, повинне було стимулювати ріст туризму. Програма постійно модифікувалася (у 1969 і 1972 р.) і її здійснення привело до помітного росту кількості проведених турднів у регіоні з 16 млн у 1968 р. до 39 млн у 1979 р., а загальна кількість прибуттів збільшилося з 30 тис. чоловік у 1960 р. до 5 млн чоловік у 1990 р. Уряд Франції, визнавши пріоритетність розвитку туризму для економіки регіону, зробив ризиковані капіталовкладення в розвиток мережі автомобільних доріг і екологію. Однак не завжди така схема дає позитивний результат. Наприклад, спроба італійського уряду у свій час розвивати туризм на півдні Італії шляхом поліпшення автомобільних доріг завершилася невдачею.

Регіон Лангедок-Руссільон у цілому обслуговує внутрішніх туристів. Так, у 1986 р. 88% усіх гостей склали французи, у 1992 р. на регіон довелося 54,1 млн турднів внутрішнього ринку. Закордонні гості приїжджали, в основному, з Бельгії, Німеччини і Нідерландів. У 1988 р. 63% усіх місць розміщення склали «вторинні» будинку, а 26% - табірні містечка.

Існують передумови, що в найближчі роки Франція може змінити модель свого внутрішнього туризму і збільшити попит на місця розміщення в більш тривалий літній період [79, c. 338].

Німеччина. У 1990 р. у Німеччині нараховувалося близько 255 млн турднів, проведених внутрішніми (цей ринок складає 220 млн турднів, чи 86%), і міжнародними туристами. Однак ріст внутрішнього туризму в останні роки сповільнився в зв’язку з тим, що збільшилася кількість подорожуючих за кордон.

Німці бажають зупинятися в готелях чи інших приміщеннях готельного типу. Донедавна місця розміщення в секторі самообслуговування також користалися визначеною популярністю. Велика їхня частина зосереджена в Баварії. У 90-х роках початку відчувалася недостача готелів міжнародного стандарту в Східній Німеччині, тому туризм там не міг розвиватися належним чином.

Західна Німеччина до об'єднання приймала велику кількість туристів з багатьох країн, що відвідували її з різними цілями.

Частка відпочиваючих була невеликою, що свідчить про відносно високу вартість подорожі по країні через високий курс національної валюти (марки) і високого рівня життя. Що стосується щодо великої частки відвідувань родичів і друзів, особливо зі США і Великобританії, то це пов’язано з присутністю військ НАТО на території країни. Особливо багато ділових відвідувань було з таких країн, як Великобританія, Франція, Швейцарія і Японія. У цьому велику роль відіграють численні міжнародні торгові виставки і конференції, проведені в містах Ганновер, Гамбург, Дюссельдорф, Штутгарт, Мюнхен і ін [78, c. 83].

Німеччина є стратегічним перехрестям у напрямку до Альп, Франції і Середземноморського узбережжя. Тому в країні буває багато транзитних мандрівників, деякі з яких навіть не залишаються ночувати. Німеччину відвідує багато одноденних гостей із країн Східної Європи, що роблять шоп-тури, особливо із сусідньої Польщі.

Що стосується виїзного туризму Західної Німеччини, то він стійко росте (частка німців, що проводять відпустку за кордоном, постійно збільшується) Зростає також кількість туристів, що роблять покедж-тури і подорожі у віддалені місцевості.

Німці - самі марнотратні під час відпустки люди після американців. Їхні витрати в 1991 р. склали 13% усіх витрат туристів в усьому світі. Туристські сфери багатьох європейських країн тісно зв’язані з німецьким ринком.

Самим популярним місцем проведення відпустки для німців залишається Середземномор’я. Наприкінці 80-х років вони стали віддавати перевагу відпочинку в Іспанії, у той час як Італія утратила свою колишню популярність через погіршення екологічної обстановки в країні (за 1985 — 1989 р. зменшився приплив німців на 20%). Кількість відвідувань німцями інших альпійських країн — Швейцарії й Австрії - склало 18,4% німецького ринку, а скандинавських країн — тільки 5,1%.

Об'єднання Німеччини, розвал колишньої Югославії, війна «в Іраку і інші політичні події, а також економічні кризи, звичайно, уплинули на сталу модель виїзного туризму країни. Збільшилася кількість поїздок у такі країни, як Іспанія, Португалія, Туреччина (після 1991 р.) і Кіпр. Число далеких подорожей також зросло, і ріст їх зберігався навіть у період економічної кризи 1990 — 1991 р. Більшість цих подорожей приходиться на США, хоча і з флуктуаціями, пов’язаними з постійною зміною співвідношення курсів національних валют. Далекий Схід є другим по привабливості регіоном для німецького ринку. Особливо розвивається бізнес-туризм у такі країни, як Японія, Сінгапур, Гонконг. Багато німців відпочивають у Таїланду. Іншими далекими туристськими центрами для німців є Мальдівські острови, Шрі-Ланка, Кенія ін.

До початку 90-х років Західна і Східна частини Німеччини функціонували як різні туристські зони. Східна Німеччина, як і інші країни Східної Європи, мала добре організований внутрішній туристський ринок, але її міжнародний туризм був обмежений за винятком прибуттів з інших країн соціалістичного табору і подорожей німців туди ж, особливо в приморські райони (наприклад, селище Піцунда на чорноморським узбережжя колишнього СРСР). Якщо в 1990 р. тільки 25% східних німців подорожували за кордон, то вже в 1991 р. їхня частка склала 45%. Західна Німеччина за весь післявоєнний період була інтегрована в туристські потоки Західної Європи. Однак на початку 90-х років виїзний туризм Західної Німеччини небагато скоротився через невеликий спад в економіці. З іншого боку, скорочення виїзного туризму з західної частини об'єднаної Німеччини компенсується збільшенням його в східній частині країни. Завдяки могутній економіці Німеччини вона залишається одним з головних генераторів туризму в усьому світі.

Можливості туристських потоків, що відкриваються, між Заходом і Сходом можуть створити нову модель туризму для європейських країн у цілому і для об'єднаної Німеччини зокрема. Нова модель внутрішнього туризму, що розвивається усередині об'єднаної Німеччини, надалі може відбиватися в змінах моделей міжнародного туризму [78, c. 84].

Іспанія і Португалія. Іспанія спеціалізується в основному на масовому пляжному туризмі і є одним з головних туристських центрів світу. Бурхливий ріст туризму в країні спостерігався після другої світової війни. Так, кількість туристів збільшилося з 3 млн чоловік у 1950 р. до 34,3 млн чоловік у 1990 р. Розвиток туризму зосереджений на середземноморському узбережжі країни і Балеарських островах. Атлантичне узбережжя Іспанії відносно мало розвинуто для туризму. Приналежні Іспанії Канарські острова розташовані значно південніше і тому багато туристів приїжджають сюди узимку, щоб провести відпустка на пляжах.

У період між першою і другою світовими війнами Іспанія не залучала туристів, тому що країна була бідна, зі зруйнованою після громадянської війни 1936 — 1939 р. економікою. У цей час основними туристськими центрами були Італія, Блакитний берег Франції й Альпи. На початку 50-х років перша хвиля автомобільних туристів прибула з Франції на берег Коста-Брава. Туризм почав розвиватися прискореними темпами, і кількість туристів у 1959 р. склало 4,19 млн чоловік. У цей період іспанський уряд визнав ту роль, що міг би зіграти туристський сектор у розвитку національної економіки, і початок проводити політику його заохочення різними способами, наприклад, видавати позичку для будівництва готелів.

У середині 70-х років, у період бурхливого росту туризму, в Іспанії почалося активне будівництво великих сучасних готелів для задоволення вимог масового туризму.

У 80-х роках туризм продовжував відігравати активну роль в економіці Іспанії і забезпечив робочими місцями 11% потенційної робочої сили країни, а також складав 33,4% всього іспанського експорту і 9% ВВП країни в 1989 р. Однак протягом 5 років (1988 — 1992 р.) загальна кількість іноземних туристів зберігалося на одному рівні - 34 — 35 млн чоловік у рік. Основні ринки, що генерують, Іспанії - Франція, Німеччина, Нідерланди й Італія, у 1988 — 1990 р. скоротилися, але в 1991 — 1992 р. знову почався ріст. Виключення склала Великобританія. Кількість туристів з цієї країни скоротилося з 7,6 млн чоловік у 1988 р. до 6,1 млн чоловік у 1991 р. Це було пов’язано і з конкуренцією з боку інших туристських центрів і з екологічними проблемами багатьох старих іспанських курортів, де відбувалося зниження життєвого циклу.

У відповідь на ці негативні процеси в багатьох курортних районах, особливо пов’язаних із британським ринком, особлива увага стали приділятися поліпшенню навколишнього середовища. З цією метою скоротили рух автомобільного транспорту, розбили нові парки, посадили дерева, очистили вулиці і пляжі, а також побудували нові зони відпочинку й ін. Крім того, відкрили і просували нові місця розміщення туристів, а також засоби розваги і дозвілля. Наприклад, курорти Бенідорм, Са-лоу, Торремолінос і Балеарські острова були переустатковані. У 1992 р. у Барселоні були проведені Олімпійські ігри, а в Севільї відбулася Всесвітня виставка «Экспо-92», крім того, Мадрид був визнаний європейським містом культури. Усе це сприяло підвищенню іміджу Іспанії як великої туристської країни світу.

У цей час Іспанське агентство туризму вклало 1,9 млн англійських фунтів стерлінгів для просування своїх туристських центрів у Великобританії. Це захід трохи збільшив кількість туристів, залучаючи їх новими туристськими сегментами: значно зросла кількість незалежних туристів у порівнянні з приїжджаючими по покедж-турам.

У 70 і 80-і роки також активно розвивався внутрішній туризм Іспанії і громадяни країни стали відвідувати прибережні курорти, при цьому частка відпускників збільшилася з 41% населення країни до 53,4%. У 1991 р. іспанський внутрішній ринок у цілому забезпечив 22,7 млн відвідувань готелів і табірних містечок країни, що в основному сконцентровані на середземноморському узбережжі. У тому ж році було зареєстровано 12,48 млн іспанців, що проживали в різних місцях розміщення цього регіону. Тільки курорт Бенідорм відвідало 3,2% внутрішніх туристів, а Пальма-де-Мальорка — 3%. Провінція Валенсія в цілому приймає 15,7% усіх внутрішніх туристів і займає перше місце, на другому і третім місцях знаходяться Андалусія і Каталонія.

Виїзний туризм Іспанії розвитий досить слабко, і це показують характеристики незначного, але проте зростаючого ринку.

По-перше, загальна кількість, виїжджаючих із країни відносно мало, однак виїзний туризм у сусідні країни росте швидко: кількість туристів, що виїжджають у Португалію, збільшилося з 2,5 млн чоловік у 1986р. до 4,1 млн чоловік у 1991 р., а у Францію — з 1 млн чоловік до 2,8 млн чоловік за той же період. Туризм у відносно віддалені райони Європи розвивався повільно, і з 1989 р. спостерігався спад.

По-друге, кількість виїжджаючих у порівняно дешеві туристські центри, такі як Греція, Марокко, Португалія, Туніс і Туреччина, швидко збільшується і складає 30 — 57%. Ріст виїзного туризму у відносно дорогі країни, наприклад Францію, Італію і Великобританію, відбувається повільними темпами.

По-третє, кількість іспанців, що подорожують повітряним транспортом, складає всього 7,5% виїзного туризму, 90% туристів виїжджають із країни на автомобілях у сусідні країни. Далекі перельоти в основному роблять бізнес-туристи, з яких 40,7% - у Канаду і 44,5% - у Японію.

Португалія значно відрізняється від Іспанії розмірами індустрії туризму, хоча між ними є багато і загального. Наприклад, туристський сектор в обох країнах зосереджений у невеликих районах — у глибині країни й у південних берегів (найбільша концентрація туристів на атлантичному узбережжі п-ва Іберія приходиться на південну частину Португалії - Альгар-ву), а північні атлантичні береги в них — напівпорожні. Португалія, так само як і Іспанія, володіє територією в Атлантичному океані в західних берегів Африки — це о. Мадейра, що через м’який клімат особливо привабливий для зимового відпочинку (Португалія в минулому була великою колоніальною країною). В обох країнах швидко розвивається внутрішній і виїзний туризм.

Однак обсяг внутрішнього туризму в Португалії поки невеликий — і тільки третина населення країни проводить відпустку у своїй країні. У португальців на відміну від іноземних гостей популярністю користаються північні прибережні райони. Що стосується виїзного туризму, то він також поки невеликий. Наприклад, у 1986 р. тільки 8% населення виїжджало за кордон.

Португалія щорічно приймає близько 20 млн гостей, але велику частину з них складають одноденні туристи із сусідньої Іспанії. Однак на початку 90-х років тільки 4 млн туристів були зареєстровані в різних місцях розміщення. Іноземний туризм у Португалії особливо сильно розвивався в 80-і і 90-і роки, у середньому на 10 — 11%. Особливо великими ринками для Португалії є, крім Іспанії, Великобританія (у 1991 р. її частка склала 13,5%), Німеччина (9,1%), Франція (7,7%), Нідерланди (3,8%), Італія (2,9%) і США (1,7%) [78, c. 115−118].

Великобританія. Ріст туристської індустрії Великобританії за увесь час її розвитку залежав від зміни структури населення і його звичок проведення відпочинку, а не від його чисельності (населення Великобританії складає 57,2 млн чоловік). Британці активно почали подорожувати після другої світової війни. Нафтова криза, що вибухнула в середині 70-х років, а також економічний спад у 80-х роках істотно сповільнили ріст подорожей, і тільки із середини 80-х років загальна кількість подорожей значно перевищило їхній рівень на початку 70-х років. За цей період сильно змінився і баланс між внутрішнім туризмом і закордонними подорожами британців.

Величина внутрішнього ринку в цілому досягла свого докризового рівня в 1987 р. Однак за цей період одночасно на 14% скоротилася кількість традиційних двотижневих відпусток британців на британські приморські курорти, а також більш кращим став відпочинок у приватному секторі самообслуговування. Тільки діловий туризм демонстрував значний ріст — з 17 млн чоловік у 1978 р. до 20 млн чоловік у 1980 р., навіть тоді, коли внутрішній туризм переживав не найкращі часи. Звичайно, ці зміни в структурі ринку не могли не вплинути на розподіл засобів в індустрії туризму країни. Наприклад, скорочення попиту на готелі в курортних зонах змусили власників використовувати готелю для бізнес-туризму в будні дні тижня. Починаючи з 70-х років і дотепер кількість поїздок британців за рубіж перевершує кількість іноземців, що приїжджають у Великобританію, тому що британці як і раніше бажають проводити свою відпустку на кращих курортах Іспанії, Франції, Греції, Кіпру, Португалії, Тунісу і Туреччини. Іншим важливим фактором є сильна національна валюта, що робить країну дорогою для іноземних гостей.

Значне місце у виїзному туризмі Великобританії займають поїздки в Північну Америку (43%), що залежать від коливання співвідношення курсів долара і фунта стерлінгів. Для британців у літній період найбільш популярний американський курорт Майамі. В інший же час цей ринок залишається великим через поїздки для зустрічі з родичами і друзями. Британці роблять також далекі перельоти по інклюзив-турах в екзотичні країни — Таїланд, Гамбію і країни Карибського басейну. Мети, з якими туристи прибувають у Великобританію, самі різні: лідирує проведення відпустки (43%), далі ділові подорожі (21%) і відвідування родичів і друзів (21%). Близько 50% іноземних гостей приїжджають із країн Європейського Союзу, з них 40% складають відпускники і 26% бізнеси-туристи. Іншим важливим ринком, що генерує, є Північна Америка.

Основну частину іноземних гостей Великобританії складають бізнес-мандрівники у великі міста, де також сконцентрований культурний туризм, наприклад, у Лондоні (49% усіх прибуттів у країну і 63% надходжень) [78, c. 33−35].

1.3. Використання концепції стратегічного управління в індустрії туризму

Аналіз показує, що компанії, які успішно конкурують у сфері туризму, керуються трьома стратегічними методами, застосовуваними як окремо, так і в сполученні:

· розвиток діючого продукту по сформованим напрямках туризму;

· розширення географії поїздок і продажів за рахунок нових районів туристського призначення;

· уведення зустрічних сфер туристської діяльності, у тому числі через створення нових компаній.

Розвиток туризму на основі устояного ринку. Самим яскравим прикладом туристської компанії, що розвилася за рахунок посилення туризму в Україні, можна назвати Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник». З 1958 по 1998 р. «Супутник» зберігає майже постійний ріст туристських продажів і пропозицій. За період з 1969 по 1985 р. ця компанія збільшувала свої можливості на 15 відсотків у рік, далеко випереджаючи розмір росту більшості інших компаній країни. До 1992 р. «Супутник» був фактично єдиним виробником, чиї показники свідчили про різноманітний ріст, і зумів підійти до рівня стійкого продажу туристського продукту у всіх районах колишнього СРСР і України, навіть в умовах своєї власної децентралізації [59, c. 215].

Розвиток за рахунок нової туристської продукції на базі сформованої галузі. Усього лише кілька компаній можуть розвивати свою справу рік за роком, реалізуючи на ринку тільки один продукт. Успіх багатьох підприємств досягався іншою стратегією — створенням нового продукту в їх діяльності. Так, туристська компанія «Академсервіс» застосувала саме цей метод, щоб зламати за допомогою нових турів і ринків існуючий туристський бізнес, щорічно розширюючи ринок своєї туристської пропозиції.

У противагу «Супутнику», з 1993 р. «Академсервіс» розвивається за рахунок систематичного введення нових маршрутів і турів, а також нових типів програм перебування. Істотним елементом даної стратегії є свідоме заохочення специфічної закінченості ринку. Наприклад, «Академсервіс» розвивала не тільки нові пакети турів, але і відповідні програми для різної по своїх потребах клієнтури. Зазначена компанія має фахівців, менеджерів із продажу і програмістів, що за допомогою комп’ютерів і інформаційних систем розвили до автоматизму власну систему продажів і туристської діяльності. Нові тури і послуги в сполученні з ринком попиту дозволили корпорації розширити свій ринок в окремих регіонах і досягти чудових показників у розвитку фірми.

Розвиток нових видів діяльності. Деякі великі компанії досягли гідного розвитку за допомогою використання третього виду стратегії - вступили в нові сфери діяльності чи бізнесу. Майже за 10 років турецька компанія «Трійка», що володіє конкретним інтересом у системі розвитку і реалізації туристських програм і транспортних перевезень, усвідомила, що сам по собі інтерес і навички не забезпечать їй відповідний розвиток надходжень і зростання прибутку. Керівництво компанії вирішило вкласти засоби в будівництво, транспортні доставки і туризм, пов’язані з Росією. І сьогодні «Трійка» стала найбільше представницькою компанією в туристській інфраструктурі Росії. Економічний ріст компанії - щорічно десятки відсотків — став можливий у результаті переключення капіталу з устояного бізнесу з Західною Європою в нову альтернативну сферу діяльності в Росії. Незважаючи на прес конкуренції на російському туристському ринку, а також окремі труднощі, фірма успішно нарощує свій бізнес у будівництві, вантажоперевезеннях і туризмі з Росією.

«Ланта-Тур» служить іншим прикладом компанії, що використовувала аналогічну стратегію. Спочатку туризм був підлеглий просуванню турів у США, але потім було вкладення в розвиток поїздок у Францію й Іспанію. Наступний крок — прискорений розвиток маршрутів і турів у країни Північної Африки і Бенілюксу. Протягом 5 років компанія досягла значного росту обсягів продажів і надходжень.

У виборі відповідної стратегії необхідно мати на увазі, що підходи, викладені вище, можуть збігатися. У дійсності, більшість компаній часто сполучать різні види стратегії, щоб розробити програми розвитку на кілька років.

Досягти блискучих показників розвитку нелегко, а збереження їх — ще більш важка проблема. Ряд компаній, чий розвиток йшов швидше на загальному тлі економічних показників, виявилися нездатними підтримати високий рівень розвитку надходжень, а в окремих випадках їхні надходження різко упали. Так, до 1991 р. усі туристські організації колишнього СРСР досягали щорічного рівня росту від 7 до 15 відсотків за кожен 5-літній період. Але вже до 1993 р. усі вони не змогли удержатися на цьому рівні. В остаточному підсумку десь 5 з 15 організаціям удалося удержати свій розвиток на рівні власної самооплатності [59, c. 216].

Досвід підказує, що управління успішне за умови постійного дотримання наступних п’яти практичних дій:

· Установлення мети розвитку.

· Пристосування своєї стратегії до змін в економіці й умовам бізнесу.

· Збереження пріоритетних напрямків і розвиток нових форм діяльності, що випереджають конкуренцію.

· Оцінка альтернативи нової діяльності, заснована більш на фактах, ніж на особистій думці.

Формування цілей розвитку. Керівництво туристської компанії повинне продемонструвати із самого початку, що розвиток — це не просто данина поваги до надій, які підлягають обговоренню на щорічних зустрічах, але і провідна задача об'єднання. Це означає формування цілей розвитку по кожнім розділі діяльності компанії, необхідних результатів і відмовлення від вирішення пересічних проблем. Майже без винятку управлінські ланки могутніх туристських об'єднань світу дотримують даної тактики. Це відбивається в їхніх рішеннях, компенсаційних зусиллях, визначеннях по перебуванню фінансових ресурсів, а також у їхній оцінці придатності дочірніх компаній і структурних ланок управління.

Кілька років назад туристські компанії і готельні ланцюги Таїланду вирішили подвоїти продаж і прибуток від реалізації туристських пропозицій на теренах колишнього СРСР. Щоб забезпечити цю задачу туристських компаній прийшли до висновку, що вони повинні в кілька разів збільшити число продажів протягом п’ятилітнього періоду і збільшити прибуток від туризму з СНД на 12 відсотків щорічно (традиційно — 5 відсотків). Тому туристські фірми цілком реорганізували свої зусилля по новій продукції і запустили програму прискореної автоматизації бронювання і продажів турів у СНД. Ці міри стали приносити віддачу, а управління готельним і туристським бізнесом стало на шлях формування п’ятилітньої програми.

За допомогою своєї філософії розвитку компанія може досягти результатів, залишаючи своїх конкурентів позаду. Наприклад, дві великі туристські компанії з продажу турів з Росії в США мали історично протилежні результати. Найбільше розходження між двома компаніями було в тім, що компанія, А — більш успішна — мала дуже строгу політику розвитку. Компанія В — її не мала. Керівний склад менеджерів компанії А виробив надзвичайну задачу: компанія повинна розвиватися швидше, ніж економіка туризму в країні. Вони визначили для себе дотримуватися цього правила рік за роком не тільки тому, що програма, на їхню думку, представляла стійку ділову практику, але також для забезпечення реалізації свіжих альтернатив, що підтримують життєвість їхньої організації.

Компанія, А не тільки поставила перед собою більш високу задачу — повернути вкладений капітал, на відміну від компанії В, але і її управління домоглося забезпечення росту надходжень у межах від 4 до 12 відсотків по кожнім розділі туристського бізнесу.

Компанія, А усвідомлено вкладала від 60 до 70 відсотків свого прибутку в справи і проекти, здатні запропонувати альтернативний розвиток вищий за середні показники компанії в цілому. Навпаки ж, компанія В призначення капіталу зв’язала зі зниженням витрат. На практиці це привело до реінвестицій у ряді систем продажів, омертвлянню запропонованого для Росії пакета продажів і відходу компанії з російського ринку.

Виділені керівництвом компанії А засоби для компенсації витрат по кожнім окремому показнику забезпечили задоволення обох позицій: повернення капвкладень і ціль розвитку.

Усвідомлення необхідності зміни стратегії. Для будь-якої галузі, а для туризму особливо, економічна конкуренція, технологічні зміни, політика держави мають тенденцію до постійної мінливості. Туристська продукція невидимо проходить по своєму життєвому циклі, починаючи з періоду виникнення до повної реалізації, а іноді знає і періоди упадка. Базова туристська пропозиція у виді турів, маршрутів і програм має свої власні характеристики і стадії життєвого циклу. Різні типи циклів очевидні в сфері туристського споживання (сніданок — ліжко, пансіон, напівпансіон, послуга) і т.д.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой